Випадковий свідок - Мерайя Д Рок

                Джим Морісон, оператор Дакота Дейлі Ньюз, повільно спускався зі свого ґанку, коли просто перед під’їздною доріжкою, скрипнувши гальмівними колодками, зупинився темний “Додж» на службових номерах. Джим спинився, озираючись навколо, ніби шукав незримої підтримки. Його обличчя на мить змарніло, а потім стало похмурим і насупленим. Він був незадоволений появою службового авто поруч із своїм домом в привілейованому райончику Гранд-Форку, коли усі сусіди саме збиралися на роботу, і десятки зацікавлених поглядів втупилися в нього. Здавалося, уся вулиця спостерігає за ним. Джимові це категорично не подобалося, і приховувати свої емоції він не збирався.

                - Містер Морісон! – з авто легко і дещо граційно вислизнув високий молодий чоловік, обличчя якого Джиму здалося ледь знайомим. – Детектив Колін Сміт. Я помічник детектива Джексона Малкольма. Пам’ятаєте мене?

                Джим детектива Сміта не пам’ятав, але вдав, що пригадав його. Кивнув, дружньо простягнув руку для привітання. Зачудувався, що такий молодий чоловік вже має звання детектива. А Колін Сміт, між тим, люб’язно посміхався, переповідаючи Джимові, що детектив Малкольм зараз не може приїхати особисто, але запрошує Джима до відділку, аби уточнити деякі питання відносно справи про вбивство Аннет Мейнсфілд. Джим не мав шансу відмовитися, тим більше, що детектив говорив голосно, і сусідка, стара шкапа місіс Кройк, нашорошила вуха, вслухаючись в розмову. Джиму не хотілося, аби ця жінка пхала носа в його справи, тому він швидко погодився проїхати з детективом Смітом до відділання поліції, тим більше, що сам Сміт, мило посміхаючись, пообіцяв подім підкинути його на студію.

                «Додж» швидко поїхав геть. Місіс Кройк сердито щось бурмотіла собі під носа, і лише той, хто добре прислухався би, почув, що стара жнка незадоволена тим, як нині працюють представники закону. Ні тобі жетона показати, ні документи, що затверджують особу… От в її час…

                Але як там було в її час могли почути лише вона сама, великий рудий кіт, що ніжився на її газоні, та брат Джима Маорісона, який спостерігав за детективом крізь вікно, ховаючись за шторою…

                ***

                Малкольм повільно вийшов з ліфту і попрямував до свого робочого місця, під несхвальним поглядом Коліна Сміта та Джима Брока, їхнього стажера. Обидва дивилися на боса, ніби побачили чи то привида, чи то динозавра – щось таке, чого бути не може в цей чудовий сонячний ранок у відділенні поліції Гранд-Форксу.

                - Бос, ти головою ударився? – Колін, як старший з них двох, узяв розмову в свої руки, жестом показавши Джиммі закрити рота. – Хоча, здається, тебе вдарили! Точно! Поглянь, в тебье навіть голова зашита і пластир на пів черепа!

                - А чого директор Браун кричить в кабінеті так, ніби йому в черевики насипали колючок? – ігноруючи монолог Коліна, запитав Малкольм, дивлячись в бік кабінету керівника, звідки долинали сердиті крики.

                - Вночі хтось викрав службове авто. – відповів Джиммі і втягнув голову в плечі, намагаючись стати непомітним, адже вв той самий момент з кабінету вилетів червоний, інби рак, керівник службової охорони.

                Услід йому летіли прокляття в таких міцних висловах, що Джиммі і Колін теж почервоніли, а Малкольм аж присвиснув. Директор Браун був дуже спокійним чоловіком, і тим страшнішими були напади його гніву.

                - Нічого собі! – гмикнув Малкольм і всівся за свій стіл, все так само ігноруючи несхвальний вираз обличчя Коліна. – Що? – нарешті сердито буркнув він, втупившись у підлеглих. – Я нормально себе почуваю, за кермо не збираюся, але лежати і страждати в палаті теж не палаю бажанням. Все нормально, я в порядку. Хочете щось сказати – доповідайте. Що в нас?

                - Крім викраденого авто? – Джиммі першим, як і годиться стажерові, підвівся з-за столу і заходився розповідати. – Лабораторія отримала зразки ДНК з квартири. Є збіг. Жертва – Віктор Морісон, він був почесним донором крові у Флориді, тому його особу швидко втановили. Також виявили, що кров – венозна, втрата мінімальна, схоже, наш містер Морісон цілком здатен був піти з квартири на своїх ногах.

                - Морісон? Щось знайоме! – зазначив Малокльм.

                - Джим Морісон, оператор Дакота Дейлі Ньюз. – уточнив Колін. – Він працював з нашою першою жертвою, Аннет Мейнсфілд. І цей Віктор – його рідний брат, який довгий час проживав з матір’ю у Флориді. Ми вияснили, що він переїхав в Девілс-Крік через два місяці після Аннет Менсфілд. І це він – автор того листа з Музею ганьби каналу, який було надіслано Аннет. Він її фанат.

                - А Джим мені про це нічого не сказав. – задумливо протягнув Малкольм. – Добре, поговоримо з містером Морісоном. Що ще?

                - Кулі з квартири і кулі з парковки попередньо збігаються, в лабораторії проводять експертизу балістики. – продовжив доповідь Колін. – Скоріше за все, після детального дослідження встановлять тип зброї… Зараз можна сказати, що одна з куль пройшла крізь Віктора, на ній знайшли його ДНК.

                - Думаю, поранення в руку. – вклинився Джиммі. – Якби в ногу, він би не встиг втекти. Але це просто припущення…

                - Все добре, ми розглядаємо усі версії. – підбадьорив його Колін. – Не соромся!

                - Хлопчик з Девілс-Крік, Роб Блек, племінник сержанта Блека, роздивився нападника. – підбадьорений Смітом, Джим вже впевненіше продовжив. – То був Біллі, малий підтвердив, коли подивився на фото.

                - Хлопчина викликав дядька і швидку, босе. – додав Колін. – І спостерігав з безпечного місця. Він сказав, що першим вибіг Віктор, він упізнав його по фото. Вискочив, до речі, дуже швидко і в тій самій куртці, що була на нашому невідомому свідкові, босе.

                - Звідки знаєш? – Малкольм з цікавістю спостерігав за підлеглими, не без задоволення і легкої гордості усвідомлюючи, що його маленька команда чудово працює, коли за першу половину робочого дня вони стільки всього вияснили.