Українська література » » Повний місяць - Андрій Анатолійович Кокотюха

Повний місяць - Андрій Анатолійович Кокотюха

---
Читаємо онлайн Повний місяць - Андрій Анатолійович Кокотюха
Й не залишать після себе замість Сомова іншого. Котрий може стати, раз відверта розмова в нас пішла, набагато гіршим за нашого загризеного капітана. Так стисне кулак — полетять, як у тій народній казці, клоччя по закутках. При тому, що справжнього вбивцю Сомова ніхто не знайде.

— Звідки така впевненість, Андрію?

— Бо органи державної безпеки, Савичу, особливо — під час війни, працюють не для виявлення реальних ворогів. Хоча це теж є, сперечатися не буду. Але для НКВС дбати про безпеку держави означає примушувати громадян цієї держави сидіти тихо, наче миші. Говорити те, що треба. І лише тоді, коли накажуть. Без цього все розсиплеться.

— Ви кажете не дуже приємні речі. Страшні…

— Нічого. Я вже переконався — вам можна довіряти.

— А раптом ні?

— Значить, спеціальна група з області прибуде сюди не даремно. Повідомте їм щонайменше про одного неблагонадійного. Глядиш, на мене все й повісять, нікого більше не чіпатимуть.

Звично тупцяючи, Нещерет пересунувся трошки в бік, зітхнув:

— Ваша так звана фронда, Андрію, збоку виглядає досить кумедно. Ви ж чудово розумієте — нікуди я на вас скаржитися не піду, жодних сигналів органи від мене не отримають. Просто… як би так правильніше сказати…

— Давайте, як є.

— Ви аж тепер проявилися. Повністю розкрилися, до кінця. Або майже до кінця. Чому? Що вас раніше стримувало?

— На це ви самі можете відповісти.

— Вірно, — легко погодився доктор. — Інакше запитаю. Ви з кимось були раніше отак відверті?

Левченко скривив кутик рота.

— Навіть із собою такого не дозволяв, Савичу, — зараз він лукавив, та вирішив пробачити собі, вів далі: — Й не дозволив би ще довго. Війна. Ті, хто був на фронті, на передку, в окопах, добре бачили, хто стояв за спинами. Стояв — не зовсім правильне слово… Ховався, ось як треба. Особістів там не люблять. І бувають моменти, коли це не дуже–то й приховується. Вони мстиві, злісні, рано чи пізно все одно знайдуть спосіб звести рахунок на свою користь. Знаю кілька випадків, коли колеги товариша Сомова тихцем стріляли в спину не лише сержантам, а й офіцерам. Завжди можна списати на ворожу кулю. Попри це я досить чітко собі уявляю наслідки наглої смерті саме офіцера НКВС. Ні за кого в нашій країні влада так активно не заступиться.

— Обережно з вами погоджуся, — кивнув Нещерет. — Але давайте закінчимо. Ви згадали кілька варіантів розвитку подій у Сатанові. Це найгірший описали, чи помиляюсь?

— Ні, на жаль. Все це нас чекає в разі запуску каральної машини на повну.

— Яким може бути інший варіант? Не такий неприємний для всіх нас?

— Знайти вбивцю. Справжнього. І чим швидше, тим краще. Ким би він не виявився в результаті, де б він не ховався.

Андрій сам не повірив, як просто й невимушено все це вимовив.

— І все? — перепитав Нещерет, теж здивований таким рішенням.

— Хіба ще щось потрібно?

— І то так… Ви знаєте, де його шукати?

— Антоне Савичу, дорогий ви мій! Я навіть поняття не маю, кого шукати…

2

Треба побути на самоті.

Іншого придатного для цього місця, ніж залишки старої брами, Левченко собі не уявляв. Правда, в світлі останніх подій відсутність начальника міліції на робочому місці, в управлінні, в невеличкому, не дуже затишному, але — окремому кабінеті виглядала щонайменше дивною. Якщо взагалі не підозрілою. Та Андрієві не хотілося забивати голову подібними речами. Зараз потрібно максимально зосередитись, зв'язуючи докупи нитки, вже сплетені в його голові за ці дні.

Тож віддав підлеглим розпорядження, котрі вважав необхідними. А саме — завантажив особовий склад по вуха дурною роботою. Звелів поділити між собою будинки в радіусі до двохсот метрів від місця, де знайшли труп Сомова, й обходити людей по черзі. Ставлячи важливі й безглузді водночас питання: хто що бачив або чув минулої ночі. Результат обходу знав наперед, але мусив зайняти чимось міліціонерів — правильним, марудним та марним водночас. Поки сатанівська міліція товктиметься на місці, імітуючи бурхливу діяльність, сам начальник може собі дозволити усамітнитися.

Якщо він правильно прорахував, активні дії стануть обмеженими відтоді, як його територію займе десант із НКВС області. Й візьме ініціативу до своїх справедливо караючих рук. А віддавати їм ініціативу не хотілося. Адже, як уже прогнозував Левченко, без винуватців не обійдеться. І якщо не вийде на реальний слід, працівники органів державної безпеки знайдуть той, котрий їх найбільше влаштує задля підтвердження ефективності власної праці.

Загнавши мотоцикл за браму, аби його не відразу можна було побачити з дороги, Андрій зайшов під прикриття мурів, присів, упершись спиною в камінь. Діловито примостив на коліна планшет. Витягнув звідти аркуш паперу, олівець. Примружився, ловлячи думку.

Значить, так: звір чи людина?

Вовк — або чоловік?

Зародилася каламутна підозра: нападати й безжально убивати теоретично могла навіть жінка. Проте відсунув припущення подалі, до крайньої потреби. Постукав тупим кінчиком олівця по поверхні планшету.

Чийсь диявольські жорстокий план — або все ж таки перевертні існують…

На користь цього фантастичного припущення — слина, яка, з висновками відразу двох фахівців, може з однаковим успіхом належати людині й тварині. Також залишки вовчого хутра на кущах, крізь які ломився, тікаючи під захист лісу, страшний убивця. Нарешті — спосіб позбавлення життя: роздерте, швидше за все — перегризене горло.

На секундочку, товариші, в дев'ятьох дорослих людей.

Четверо з яких здорові сильні мужчини, здатні дати собі раду. Гаразд, хай троє, поранений не рахується. Але від цього не легше: хтось же впорався в лісовій темряві з двома головорізами, а буквально за добу — з досвідченим та озброєним капітаном НКВС.

Левченко замислено стукав олівцем по планшету. Хотілося курити, та вирішив не поспішати — видасть собі куриво як приз за добру роботу.

Поїхали далі.

Чорт! Здається, він сказав це вголос, навіть вигукнув, чим міг привернути до себе непотрібну увагу. Хай тут нікого нема поруч, а раптом би хтось проходив… Добре, мовив Андрій подумки. Загадка є, пояснити її елементи поки не виходить.

Хоча…

Левченко чітко бачив перед собою смертельну рану на шиї Сомова. Почерк, якщо можна так сказати, один. Лиш щелепи або чим там воно рвало горлянки, за широтою розкриття мало нагадують тваринні аналоги. Точніше, собачі або вовчі. Не кажучи вже про екзотичніших хижаків на кшталт тигрів або росомах, які в тутешніх лісах не водяться.

Цю характерну особливість визнавав Антон Савич, ніяк не

Відгуки про книгу Повний місяць - Андрій Анатолійович Кокотюха (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: