Смерть на Нілі - Агата Крісті

– Вона завжди скаржиться на брак грошей, – пустила шпильку місіс Аллертон, – але на місці їй не сидиться, а одяг, певне, коштує цілого статку. Джоанна завжди прекрасно одягнена.

– Ну, – відказав син, – вона, мабуть, не платить за нього. Ні, мамо, я не про те, про що подумав твій едвардіанський розум. Я думаю, вона буквально не сплачує своїх рахунків.

Жінка зітхнула.

– Ніяк не зрозумію, як люди це роблять.

– О, це своєрідний особливий талант. Якщо маєш екстравагантний смак і зовсім не відчуваєш вартості грошей, то отримаєш у кредит будь-яку суму.

– Так, але зрештою потрапиш до суду через неспроможність виплати, як бідолашний сер Джордж Вуд.

– Ти маєш слабинку до того старого торговця кіньми. Можливо, тому, що він назвав тебе пуп’янком під час танцю в 1879 році?

– У 1879 я ще не народилася, – із запалом відрізала місіс Аллертон. – У сера Джорджа блискучі манери, і більше не смій називати його торговцем кіньми.

– Я чув про нього кумедні історії від знайомих.

– Ви з Джоанною не зважаєте, що говорите про людей. Будь-що підійде, лише б удосталь позлословити.

Тім здивовано підняв брови.

– Матусю, чому ти так розсердилася? Я й не знав, що старий Вуд тобі так подобається.

– Ти не розумієш, наскільки важко йому було продати Вуд-холл. Він так дбав про те місце.

Тім придушив своє бажання заперечити. Хто він, зрештою, щоб судити? Натомість юнак задумливо сказав:

– Знаєш, гадаю, тут твоя правда. Ліннет запросила його приїхати й подивитися, що вона зробила з маєтком, але він навідріз відмовився.

– Звичайно. Їй слід було добре подумати, перш ніж його запрошувати.

– Здається, він заповзявся на неї, щось бурмоче собі під ніс щоразу, коли її бачить. Не може пробачити, що вона заплатила найвищу ціну за той трухлявий сімейний маєток.

– А ти геть не зрозумієш? – різко запитала місіс Аллертон.

– Чесно кажучи, ні, – спокійно сказав Тім. – Навіщо жити минулим? Для чого чіплятися за те, що вже пройшло?

– А що пропонуєш натомість?

Він знизав плечима.

– Мабуть, сильне захоплення. Щось нове. Радість незнання того, що чекає нас день у день. Замість того щоб успадковувати непотрібний шматок землі, радіти, що можеш заробити гроші сам, своїм розумом і здібностями.

– Тобто успішна угода на фондовій біржі!

Він розсміявся.

– Чому б ні?

– А якби таку ж суму на фондовій біржі ти втратив?

– Матусю, це доволі нетактовно. І сьогодні зовсім недоречно… То як щодо Єгипту?

– Ну…

Він з усмішкою перервав:

– Усе домовлено. Ми ж обоє завжди хотіли поїхати до Єгипту.

– Коли ти пропонуєш їхати?

– О, наступного місяця. Січень там – найкращий час. Насолоджуватимемося чудовим оточенням у цьому готелі ще кілька тижнів.

– Тіме, – докірливо мовила місіс Аллертон, а тоді винувато додала: – Боюся, я обіцяла місіс Ліч, що ти супроводжуватимеш її до поліцейського відділка. Вона не говорить іспанською.

Тім нахмурився.

– Через її каблучку? Криваво-червоний рубін коновалової дочки. Вона й далі наполягає, що його вкрали? Я піду, якщо хочеш, але тільки змарную час. Вона просто наробить прикрощів якійсь бідолашній служниці. Я чітко бачив перстень на її пальці, коли вона заходила в море того дня. Він зісковзнув у воду, а вона навіть не помітила.

– Вона впевнена, що залишила його на туалетному столику.

– Та ні. Я бачив це на власні очі. Та вона дурепа. Як і кожна жінка, яка гордовито заходить у море в грудні, вдаючи, що вода тепла, бо в ту мить яскраво світить сонце. У будь-якому разі огрядним жінкам треба заборонити купатися: вони просто огидні у своїх купальних костюмах.

– Гадаю, мені слід відмовитися від купання, – пробурмотіла місіс Аллертон.

Тім голосно фиркнув.

– Тобі? Та ти втреш носа більшості молодих дівчат!

Місіс Аллертон зітхнула й сказала:

– Шкода, що тут так мало молоді.

Хлопець рішуче похитав головою.

– А мені – ні. Нам з тобою тут і без незнайомців добре.

– Ти хотів би, щоб Джоанна була тут.

– Ні, – його голос несподівано прозвучав твердо. – Тут ти цілком помиляєшся. З Джоанною цікаво та весело, але вона мені не надто подобається. Якби вона була поруч, то діяла б мені на нерви. Я радий, що її тут немає. Я б не переймався, якби більше її не побачив.

І ледь чутно додав:

– Існує тільки одна жінка у світі, яку я поважаю та обожнюю, і, гадаю, місіс Аллертон, вам чудово відомо, хто вона.

Материне обличчя почервоніло, і вона здавалася доволі збентеженою.

Тім говорив серйозно.

– У світі небагато справді вродливих жінок, і ти одна з них.

ІХ

У квартирі з видом на Центральний парк у Нью-Йорку місіс Робсон вигукнула:

– Хіба це не чудово, Корнеліє! Ти найщасливіша дівчина!

У відповідь Корнелія Робсон зашарілася.

То була дебела незграбна дівчина з карими відданими очима.

– О, це буде неймовірно! – сказала вона вражено.

Стара міс ван Скайлер схвально кивнула головою, задоволена правильною реакцією бідної родички.

– Я завжди мріяла про подорож Європою, – зітхнула Корнелія. – Та навіть не сподівалася, що колись туди потраплю.

– Звичайно, міс Бауерз поїде зі мною, як завжди, – сказала міс ван Скайлер, – але для компаньйонки вона обмежена, дуже обмежена. Є багато дрібних справ, у яких Корнелія може мені допомогти.

– З радістю, кузино Марі, – із запалом кинула Корнелія.

– Гаразд, тоді домовилися, – мовила міс ван Скайлер. – Тепер біжи, пошукай Бауерз, любонько. Настав час для мого егг-нога[9].

Корнелія вийшла.

– Дорога моя Марі, я вам дуже вдячна, – озвалась місіс Робсон. – Знаєте, я гадаю, Корнелія дуже страждає через те, що не буває у світському товаристві. Це робить її якоюсь сумирною. Якби ж я могла собі дозволити возити її по різних місцях, але самі знаєте, як ми живемо після смерті Неда.

– Я дуже рада, що вона їде зі мною. Корнелія завжди була доброю і повороткою дівчиною, готовою виконувати вказівки, і вона не така егоїстична, як деяка теперішня молодь.

Місіс Робсон підвелася й поцілувала зморщене воскувате обличчя родички.

– Я довіку вам буду вдячна, – сказала жінка.

На сходах вона зустріла високу вправну жінку, яка несла склянку з жовтуватим пінним напоєм.

– Що ж, міс Бауерз, їдете до Європи?

– Так, місіс Робсон, а що?

– Така чудова поїздка!

– Так, гадаю, вона буде приємною.

– А ви раніше вже були за кордоном?

– О, так, місіс Робсон. Торік восени я була в Парижі з міс ван Скайлер. Але ще