Твій на місяць - Анастасія Соловйова
— Окей. А якщо я захочу переспати з тобою, коли виграю цю ідіотську суперечку? Це вважається бажанням у межах розумного? — його очі темніють, а голос стає оманливим.
— Так, — і я починаю голосно нестримно сміятися.
— Що тебе так розвеселило? — від його здивованого погляду я готова кинутися в божевільний танець.
— Це так передбачувано, просто ходяче кліше. Варто тільки кинути фразу "Побажай все, що завгодно", так відразу більшість чоловіків думають про секс. Ще й сказав ти це навмисне-спокусливим фальшивим голосом, від якого я повинна була відразу зніяковіти та відвести погляд, але при цьому відчути дике бажання? Невже єдине, чого можна хотіти від дівчини після виграної суперечки – це банально трахнути її?
До кінця промови я заспокоююсь, хоча посмішка все ще мерехтить на губах, а Роман робить крок до мене і знову обіймає.
— А якщо якимось дивом ти переможеш? Що я мушу зробити? — питає він, ковзаючи руками по моїй спині. Думки плутаються.
— Тоді тобі доведеться познайомитись із моєю непростою родиною. Лише одна спільна вечеря — і ти вільний.
— Навіщо тобі це?
— Дізнаєшся, коли виграю суперечку, — тікаю від відповіді. Я поки що нікому не готова розповідати про стосунки з родичами. — То ти згоден?
— Якби я ще знав, на що погоджуюся.
— Сперечаємося, що я навчу тебе бачити щастя в дрібницях? Хоча... Не зовсім так, — я замислююся над тим, як правильно сформулювати умови нашої угоди. — Бінго! Сперечаємося, що через місяць ти перестанеш бути старим у душі і знову навчишся радіти, сміятися, творити дурниці і піддаватися емоціям, які зроблять тебе щасливим? Якщо я програю, вимагай, що хочеш, навіть секс, якщо фантазії на більше не вистачає. Як я вже сказала, тривалість суперечки – один місяць. На цей час ти повністю потрапляєш у мою владу: робиш те, що я скажу, слухаєшся і коришся беззастережно, інакше продуєш. Отже, ти згоден? Сперечаємося?
— Так. Сперечаємося, — голос Романа звучить серйозно, але я знову помічаю щиру усмішку на його обличчі.
Роман простягає мені праву руку, я міцно її тисну, скріплюючи нашу угоду. Бачу неподалік курця і з ноткою жалю прошу його розбити наші з'єднані руки. Незнайомець здивовано моргає, але прохання виконує без зайвих запитань.
— Ну все, Романе Володимировичу, тепер ти в моїй владі, — весело усміхаюсь, а на душі стає спокійно та радісно.
— Навіть згадала, що я Володимирович, — тихо каже Роман. — Так, Асю, відтепер я твій. Твій на місяць.
