Твій на місяць - Анастасія Соловйова

— Ніби тобі вперше, — іронічно зауважую я.

— Можеш не вірити, але я ніколи не зустрічався з кількома дівчатами одночасно та не зваблював нікого на очах у тієї, з ким вирішив провести вечір.

— Але ж я не твоя дівчина, до чого такі жертви?

— Немає жодних жертв, я роблю лише те, що хочу, – спокійно відповідає Роман.

— Не вірю, що ти хотів провести різдвяний вечір зі мною.

— Я хотів з тобою посперечатися, решта — результат мого вибору. Сам винен, — посміхається Роман.

Нам приносять пиво. Настав час закінчувати з прелюдією і переходити до основної дії. Я стикаюся поглядом з Романом і раптово бентежусь. Усього на мить, але як мені це невластиво!

Так, спокійно, якщо людина мені подобається, то в збентеженні немає нічого неприродного. Звикни, Аська, що ти не завжди можеш бути самовпевненою та непробивною, навіть тебе можна ввігнати у фарбу допитливим поглядом.

— Ну так що? Пиво принесли, настав час починати твою гру для середньої школи, — каже Роман таким тоном, ніби робить мені ласку.

— Сумніваюся, що школярам можна пити алкоголь.

— Повір, у середніх класах і не таким займаються.

— З власного досвіду судиш?

— Ні, в школі я був скромним хлопчиком.

— Не вірю. Мені здається, ти був таким шкідливим ще з дитсадка.

— Як знати, — Роман піднімає келих пива та посміхається. Вмить його очі теплішають, а в куточках очей я бачу дрібні зморшки, які ще більше пожвавлюють його виразне обличчя. — Давай почнемо твої нібито дорослі ігри. Чи є теми, яких не можна торкатися?

— Ні, наша гра вісімнадцять плюс, можна говорити про все. Починай, я поступаюся місцем, бо ти старший.

— Як скажеш. Давно хочу випити, тому почнемо з простого: я ніколи не займався сексом, — Роман підносить келих до рота і з насолодою робить глибокий ковток.

Я, наче зачарована, дивлюся на його губи, на строгу чорну сорочку з розстібнутим верхнім ґудзиком, на довгі витончені пальці, якими він тримає келих. До свого не торкаюся. У нас чесна гра. Роман дивиться на мене з очікуванням, у його погляді я бачу нетерпіння, на зміну якому приходить подив, а потім недовіра та збентеження. Його очі сяють яскравіше, брови злітають нагору.

— Ти жартуєш?

Я мотаю головою та посміхаюсь. Ось тут мені нічого соромитись або скромничати.

— Ти незаймана? — у його голосі я вловлюю нотки шоку та здивування.

— Так, — розвалююся на стільці, схрещую руки на грудях і з цікавістю спостерігаю за емоціями, що відбиваються на обличчі Романа.