Барсику, де мій заєць? - Тіна Вітовт
Якби там не було, але світанок нового дня настав. Світ не припинив свого існування, тільки через те що ми з Яром зараз не разом.
Життя продовжується, воно було до нас і буде після. Ніхто не буде надто перейматися твоїми переживаннями за втратами - просто не дадуть багато часу щоб оговтатися. Суспільство буде підганяти іти вперед і не зупинятися - адже поплакати та посумувати можна і на ходу. Наче говорять тобі - не втрачай дорогоцінний час, він і так, наче пісок крізь пальці, втікає безупинно.
Так, життя несправедливе та невблаганне, ніколи не знаєш якою стороною медалі повернеться до тебе. Ось здавалося, піднесло тобі неоціненний подарунок долі, як не встигла натішитися ним - його уже в тебе відібрали.
Отак і в мене сталося. Я шукала свій "якір", довгий час шукала. Якщо чесно, то і не зовсім розуміла навіщо він мені здався, але шукала, бо так потрібно для втихомирення моєї магії. От і здибала там де зовсім того не очікувала - у лісі, серед диких місцин, далеко від цивілізації.
І все було у нас чудово, правда з часом, коли до нас, бемків, дійшло що наша сила у нашій єдності. Тепер розумію, які ж ми були недалекі, стільки змарнували днів, які витратили на що завгодно, тільки не на нас.
Потрібно цінувати той спільний час, що надається нам життям, ми ж не знаємо, коли він обірветься... І тоді по стежці життя підеш сама, а на згадку залишаться лише спогади про минуле.
Минуле у якому було все - і радість, і сльози, спільні дні та ночі, години, хвилини, а то і секунди того, такого бажаного, щастя... І в результаті, всерівно, так нескінченно мало, скільки б його не було... Але час іде, ні він летить без оглядки на нас, таких крихких створінь.
Буває різне, і трапляються ситуації, коли нічого не можна змінити. От тоді то і справді страшно. Дуже страшно і важко коли неможливо повернути, чи віднайти дорогу тобі людину, бо її уже немає... Немає, і ти більше ніколи її не побачиш, не обіймеш, не поцілуєш...
Але у моєму випадку є можливість усе виправити - віднайти свого Барсика, і тепер уже вчепитися в нього так щоб жодна людина, перевертень, маг, чи навіть духи лісу, хай їм грець, не завадили бути нам разом.
Звичайно ж, я розповіла усе Северину, а кому ще я можу довіритися, як не брату? Зараз ближче нього мені тільки Яр, але мій Барсик на даний момент невідомо де, і мені його потрібно відшукати. А саме тому, мені знадобиться допомога брата - таких шукачів ще пошукати потрібно.
Батьки мені дорогі, я їх люблю, але їм я розповіла не все. Просто не змогла, розуміла що не потрібно їм усе знати, і так вони змарніли за час моєї відсутності вдома, переживали сильно.
Щоб діяльний таточко не розпочав для мене знову сезон відвідин наречених, мені довелося признатися, що наречений у мене вже є, причому істинний та єдиний, та інших мені не потрібно. Не дуже хотілося шокувати батьків, але після чергового намагання тата, так не нав'язливо, натякнути на потребу в "якорі", я просто не втрималася і продемонструвала своє шлюбне татуювання.
Що тоді було... страшно згадати. А коли я сказала, що Яр лісник, так взагалі, думала, з'їдять мене з патронами, і не вдавляться.
Зі мною тоді два дні не розмовляли, ні тато, ні мама. Напевно, до тями приходили, що їхня дочка виявляється уже заручена, а вони пропустили цей важливий момент.
