Хтива мрія. Книга перша - Єва Басіста

- Одягу аж на два пакети вийшло? - підходить до мене Роман і забирає їх із моїх рук.

- Ні, в одному пиріг полуничний.

- Сама пекла? - дивується.

- Ні, Ліда, - заперечую. - І спакувала зі собою. Без нього б не випустила з будинку.

- Зрозуміло, - протягує, не питаючи хто така Ліда. - Сідай.

- Угу, - усміхаюся.

Роман відкриває мені двері свого авто. Я знову опиняюся на передньому сидінні, а пакети він кладе на задні, і невдовзі вже біля мене й обертається. Я також смикаю до нього голову.

Романтична дівоча фантазія малює ніжний поцілунок, але замість нього отримую запитання:

- Упевнена, що точно хочеш?

- Так… А чому ти питаєш? Ми ж наче про все домовилися…

- Ти занадто схвильована, а тому перепитую. Бо, напевно, повторюся уже не вперше - я не хочу завдати тобі шкоди. Ти маєш добровільно на це йти.

- А я і добровільну йду, - впевнено кажу. - Тому не треба сімсот разів перепитувати.

- Ну дивися мені, -  різко нахиляється до мене. Я покриваюся сиротами – поцілунок, але це тільки стається у моїх рожевих вимрійках. Він це робить не для поцілунку. Його вуста біля мого вуха та пошепки говорить. - Я тебе сьогодні зв'яжу та відшмагаю флогером, а там…

Торкається моєї шиї. Коротко її цілує, а після цього запитує:

- Стоп-слова пам'ятаєш?

- Так, - видихаю, а місце поцілунку горить.

- Чудово, - сідає прямо та заводить двигун.

Авто рушає, і я відчуваю, що зовсім не можу рухатися. Місце поцілунку  продовжує палати, мов там розжарена вуглинка лежить. А його слова… Страшно та одночасно цікаво.

Моє хвилювання ще більше зростає, а до нього додається… Треба йому ще сказати, що я не тільки в БДСМ новачок. Але вже потім… Не зараз. Коли будемо на місці.

Менше, аніж за годину авто, в якому ми їхали без слів, зупиняється під новобудовою, а точніше Роман починає паркуватися на вільне місце, і я порушую нашу тривалу мовчанку:

- Ти тут живеш?

- Ні. Тут лише маю квартиру для цього. І якщо все буде добре - надалі будемо лише тут зустрічатися.

- Зрозуміло, - засмучуюся, адже на мить дійсно відчуваю себе  живою лялькою, а там знову запитую. - І багатьох підкорених ти сюди водив?

Авто зупиняється, а блакитні очі Романа на мене - зирк. Ой, бачу, що не варто було цього питати. Блакитне море вже бушує.

- Насте, ти хіба забула? Усе проходить конфіденційно. Я не маю жодного права розповідати тобі про інших.

- Я забула, - роблю винувате обличчя. - Вибач. Просто цікавість стала точити.

Роман нічого не каже. Лише глушить мотор, покидає своє місце забирає пакети, а там і мене.

За руку веде до нового будинку, в якому проходитимуть усі ігри. Озираюся та навіть у темноті, яку прорізують ліхтарі, бачу, що цей ЖК настільки новий, що навіть належним чином не облаштований. Газону ще нема, а дитячий майданчик тільки облаштовується.

Напевно, будинок десь пів року тому був зданий у заселення. А всередині навіть ще яскраво чутно запах будівельних матеріалів, а особливо цементу.

- Щодо усіх предметів, - говорить Роман, коли ми заходимо до просторого ліфта, та він натискає на кнопку "18". - Усе абсолютно нове. Тому можеш не переживати щодо гігієни.

- Угу, - кажу, відчуваючи, як ліфт стрімко нас підіймає. Роман неочікувано огортає мене за талію, як у ресторані. Ніжно.

Я просто тану від такого, мов шматочок льоду під сонечком. Отримую неймовірний кайф. Ось би зайти у квартиру та одразу віддатися палкій пристрасті, а не флогеру, який залишатиме на моїй шкірі червоні та болючі сліди.

- А скільки все триватиме? - запитую.

- Сьогодні не більше п’ятнадцяти хвилин, а може й менше, - відповідає Роман, і зупиняється ліфт.

- Зрозуміло, - виходимо ми з нього та йдемо до червоних дверей, які знаходяться праворуч.

Роман відпускає мене та відчиняє двері, а коли вони відкритті - жестом руки пропускає вперед. Нервово переступаю поріг, та одразу вмикається світло.

Перед очима виплигує невеличкий коридор зі сірими стінами та чорною великою шафою.

- Роззувайся та мий руки, - зачиняє двері Роман. - Ванна кімната тут.

- Угу, - нагинаюся, щоб скинути зі себе босоніжки.

Коли звільняю ніжки від взуття, то заходжу до ванної, яка світла та простора. Є душова кабіна та велика ванна. Вмикаю воду та мию руки.

Зараз я відчуваю спокій. Це дивно, адже дорогою сюди мене ледь не тіпало від хвилювання. Не розумію свій емоційний стан. Він так швидко змінюється, мов погода у вересні. Але хай краще буде спокій, аніж хвилювання. До того ж я маю сказати йому ще одну важливу річ.

- Помила? - відчиняю двері ванної і натикаюся на Романа.

- Так, - дивлюся на його сіру краватку.