Хтива мрія. Книга перша - Єва Басіста

- Добре, Насте, - ставить він чашку, в якій не залишилося ані крапельки вина, на стіл. - Якщо такі справи… Ходімо до спальні.

Він бере за руку, яка у мене нині холодна, мов лід. Веде до кімнати, а я тим часом уже ніг не чую.

Зараз, либонь, точно відшмагає на тій установці... Ой, непереливки мені буде.

Коли ми опиняємося посеред кімнати, то теплі пальці Романа відпускають мене. Він наказовим тоном мовить:

- Встань на коліна, а погляд донизу. І навіть не смій без дозволу підняти очі.

Виконую. Опускаюся на коліна перед ним та опускаю очі. Трішки принизливо, але сама погодилася та напросилася.

Роман крокує до шафи та щось із неї виймає. Хочеться глянути, але не можу. Сказав, що погляд донизу. Краще не порушувати.

Він повертається та чую, як йде до мене розміреними кроками. Зупиняється та кладе переді мною чорний падл. Його поверхня всипана маленькими металевими шипами, які під час ударів добряче будуть у шкіру врізатися.

Мене проймає тремтіння.

Буде цим мене карати?

- Я хочу почути твої пояснення, - суворо роздається наді мною це речення.

- Вибач, що не сказала, - видушую зі себе, дивлячись на "іграшку". - Я зробила дуже неправильно, що змовчала. Мала повідомити одразу, що незаймана. Утім чомусь не сказала. Вибач мені.

- Вибачаю, - тисне голос Романа мені на скроні. - Але знай - якщо ти колись від мене приховаєш щось таке, що може мене розізлити, то маєш прилізти до моїх ніг на колінах, принести цей падл та отримати п'ятнадцять ударів по сідницях, а якщо я сам тебе викрию - тридцять. Запам'ятала?

- Так, - закусую нижню губу, яка тремтить.

- Повтори мої слова, - падає ця фраза на мене ледь не свинцевим пластом.

Затягаю до легень повітря та повторюю його слова, які з мого рота виплигують злякано.

Тридцять ударів це до біса багато!  На моїх сідницях місця живого не залишиться після такого!

- Молодець, - торкається пальцями моєї маківки. - Сподіваюся, що ти не будеш до такого вдаватися? 

- Я буду покірною, - тихо кажу.

- Чудово, - забирає руку від моєї голови. - Ти ж розумієш, що нині також заслуговуєш на покарання? На п'ятнадцять ударів…

- Так, - заплющую очі.

- Отже, я нині маю задерти твою сукенку, скинути трусики та покарати тебе, - вимовляє.

- Так, - шалено колотиться моє серце. Б’ється, мов у пташки, яка в лапках кота.

- Це було не питання, - рипить.

- Вибач… Не подумала.

- Але ж ти була весь тиждень слухняною - не пестила себе, - продовжує ніжніше. - А хіба можна карати слухняних дівчаток?

- Я не знаю, - цей діалог починає нагадувати мені ходіння по мінному полю. Крок не туди та все.

- Не можна карати слухняних дівчаток, - говорить владно Роман. - Але ти одночасно приховала від мене важливу річ. Тому я не можу залишити тебе зовсім без покарання. Ти його отримаєш. Згодна з такою логікою?

- Так.

- П'ять ударів долонею чи один удар цим падлом? - запитує.

- П'ять долонею, - кажу без роздумів, бо долонь не така страшна, як цей дивайс.

- Добре, - забирає він падл. Боковим зором помічаю, що кладе його на тумбочку до флогера та наручників.

Я ж продовжую стояти на колінах, які у мене вже починають боліти. Утім терплю.

- Підіймайся, - м'якіше звертається Роман та дає мені руку, допомагаючи  встати  на ноги. Утім це ще не кінець, а тому тримаю очі опущеними, що він оцінює.

- Молодець. А тепер розвернися до мене спиною.

Корюся без роздумів.

Обертаюся до нього спиною, а очі самі розслаблено підіймаються. Важко їх тримати постійно прикутими до підлоги.

У відображенні дзеркала помічаю Романа - хтивого та задоволеного. Збудження ледь не фонтаном виливається з нього.

Він на мене так не дивився, навіть коли ми в готелі були та діло  палко йшло до сексу.

Зараз ошалілий. Невже це його так збуджує? Відчувати себе домінантом. Контролювати…

- Шість ударів, - грізно озвучує.

Не сперечаюся. Він помітив, що я на нього дивлюся, а я не мала цього робити…

Різко опускаю очі.

Роман тим часом відгортає моє довге волосся у сторону та береться за застібку сукні. Повільно тягне її донизу, а коли блискавка досягає своєї зупинки - скидає  широкі бретелі сукні з плечей. Вони ковзають по руках, і сукня падає додолу.

Тепер залишаюся у білому комплекті білизни, який нічим неоздоблений. Звичайний бюстгальтер та сліпи.

Стою та чекаю на своїх шість ударів, але він не спішить. Гладить  теплими руками мою спину, яка вся в сиротах від нервів. Роман дає цими доторками насолоду та розслаблення. Ці відчуття швидко розтікаються всією поверхнею шкіри. Дає щедрий ковток ніжності, який мені допомагає.