Залежна психопатом - kxduarte
-Не хвилюйтесь, -голосно каже чоловік попереду. -Ми відвеземо вас до пана Бласхеса. Ви можете спокійно доїдати свою їжу.
Я дивлюсь на свій хот-дог в руці і шмагаю ним на передні сидіння.
-Самі їжте це. Я могла сама доїхати.
-Вибачте, в нас було доручення.
Не вибачаю.
Нас троє в машині. Могли б хоча б відпустити тих хлопців, які їдуть в машинах позаду. Це ж смішно. Навіщо на мене одну стільки людей?
-А з тією машиною що?
Вони не хочуть зі мною розмовляти, та я настоюю на своєму.
-Її відвезуть назад. І, випереджаючи ваше наступне запитання, так, ми бачили подряпини на машині.
-Що мені за це буде?
-Це буде вирішувати наш бос. -нарешті говорить хлопець, який повертає до мене голову.
Інший - той, що за кермом, дає йому підзатильник.
Я регочу.
-Чому ви називаєте його не одинаково? Хто йому каже Бос?
-Пані, не слухайте цього ідіота. Він нічого не розуміє в тому, що каже. Наш пан - Капо, і ми називаємо його паном, бо так йому подобається більше. І без цього всі знають, що він Капо Ла Стідди. Босом він стане тоді, коли в нього буде син підліток.
-О. -я не знаю що сказати. Забула, що в цьому світі обов'язково повинна бути дитина. -Ви багато зі мною говорите.
-Вибачте.
-Ні-ні, я не проти. Вважайте мене за свою.
Молодщий знову повертається до мене, сяючи усмішкою. Він ставить руку так, щоб я дала йому п'ять. Навіть якщо й він, але ж мене прийняли. І я даю йому п'ять.
Машина зупиняється посеред дороги. Я дивлюсь по боках, щоб побачити причину зупинки, але чоловік за кермом виходить з машини і обходить її. Відчиняє передні двері і дістає хлопця з машини, тягнучи його за комір одежі. Я вирячую очі.
-Куди ж ти забираєш мого друга?
-До сраки підземної. Нехай вчиться манер, а не поводиться як свиня з панною.
Я збираюсь щось сказати, але він грюкає дверима і дає хлопчині ще один підзатильник.
Потім повертається на своє місце і замикає двері, щоб той не зміг їх відчинити. Машина рушає.
-А охоронець? Ти його залишив там. -кажу так, ніби він сам цього не помітив.
-Хлопець? Вибачте, це мій молодший брат. Він завжди був таким, тому за нього перепрошую я. Не хвилюйтесь за цю свиню, його підберуть інші машини.
Я більше нічого не кажу, бо ще й сама дістану.
До вечора я вже біля кабінету Бласхеса. Тут все трохи інакше, але ще при вході я знала, що до дизайну руки приклав Бласхес. Це його особливість. Все в темних тонах.
Я заходжу без охорони. Чоловік, що віз мене, залишився при вході розмовляти з людьми, обличчя яких було закрите масками. Схожі на наркотовговців. Або ж бандити. Вони є всюди.
Рафаель сидить в кріслі, а на столі перед ним розкриті декілька зошитів.
-Привіт.
-Привіт?
Він сидить на місці, але мені добре видно те, що він дуже злий на мене прямо зараз.
-Не сварись.
-Саме збирався.