Залежна психопатом - kxduarte

На вулиці мене обійняла нічна прохолода. Я вдихнув на повні груди, відчуваючи, як свіже повітря очищає мене від залишків гніву. Цей світ належав мені, і я був готовий до нових викликів, які він мені принесе. Запах крові звичайно ідеальний, але це не принесло мені такої насолоди, як самому полювати на ворога. Звичайно я вбив П'єтро, але дуже шкода, шо це не я його спіймав і прив'язав до крісла.

***

Вже два дні я не чув новин від Ланса. Мій кабінет в Палермо нагадував той, що в Нью Йорку. Тут так само темно і холодно.

Вчора я передав подарунок Афіні, щоб дівчинка не тримала на мене злість. Розумію, що вона помалу стає дорослою. Радий, що Ларія має таку сестру. Та я досі не отримав дзвінка від Ланса, який мав би вже разів двадцять подзвонити мені.
Я не буду писати, чи дзвонити Ларії, бо так не годиться. Востанне ми бачились три дня тому і я вже скучив за її гострим язичком. Навіть за її личком, яке майже завжди перекривлює мої слова. Дивно, що тепер я думаю про неї частіше, ніж про свої обов'язки.

Близько до вечора Ланс все ж подзвонив мені. Я думав вже посилати своїх солдатів, щоб перевірили, чи не сталось часом чогось в Сицилії за моєї відсутності.

-Ларія втекла. -його перші слова. -Вона забрала твою машину і поїхала в Палермо, щоб знайти тебе. І перш, ніж ти попросиш охорону вбити мене, я скажу, що дівчата змовились і обіграли нас. Я вже послав за нею людей.

Добре, що він говорить швидко. Бо за ці декілька секунд я отримав стільки емоцій, скільки не отримував за все своє йобане життя.

-Приведи мені її неушкодженою. Якщо з нею щось трапиться, то навіть ти будеш покараний. -я тримаю контроль, але гарчання в моєму голосі все видає. -Друже, в мене з'являється бажання запхати тобі ніж в груди.
-Не поспішай. З нею все буде добре. До ночі я приведу її до тебе живою і здоровою.

Чую гудки, бо він поклав слухавку.

Відвертаюсь до вікна і глибоко вдихаю. Я контролюю всю Ла Стідду, Нью Йорк і частину Палермо. Невже я ніколи не навчусь контролювати свою дружину?