Покоївка для бізнесмена - Ясміна Лав

Море розливалося спокоєм , далеко невагомо підіймалося сонце ...
Хотілося, щоб цей момент тривав вічність .

Закутавшись в теплий , в'язаний шарф я подивилася на Адама . Він стояв за штурвалом .
Спокійний , впевнений , з легкою посмішкою . Дивилася б , і дивилася .

Відпивши гарячу , смачну каву , прикрила очі . І пішла до коханого .
Він зустрів мене обіймами .

- Не змерзла ? Може в каюту спустишся ?- прошепотів на вухо Адам .
- Ні , все чудово .

Чоловік відклав мою чашку на столик і взяв долоні в свої руки. А потім торкнувся губами пальців . По тілу розлилось тепло .
Це було більше ніж збудження , більше ніж пристрасть . Це справжнє кохання. Від якого серце стискається в маленький комочок , і хочеться заплакати від почуттів,  що переповнюють .

Я хотіла Адама , і навіть більше ніж раніше . Ця ніч мені це довела .

Так , у нас не було нічого, і я не шкодувала . Навпаки .
Його обійми , його дихання , биття його серця ... Наче відкрила заново для себе наші відносини .

Я кохаю його . Хоч і не зізналася . Тому що не знала як чоловік відреагує .

- Спробуєш ?
Адам показав кивком на місце капітана .

- Ти серйозно ?
- Давай , я впевнений , що в тебе вийде .

Чоловік легко підштовхнув мене вперед , а сам стояв у мене за спиною .
Його долоні пройшлися по моїх плечах , спускаючись донизу , а зупинилися накриваючи руки на штурвалі .
Все тіло напружилося і я стиснула міцніше дерев'яне колесо . Почувши за спиною ледь чутний смішок .

В цей момент мені не вдавалося думати нормально . Його близькість будоражила фантазію і викликала хвилювання .

- Повільно повертай вправо . Тримай міцно . Тут ти головна .

Адам говорив тихо , біля самого вуха , виділяючи кожне слово . Його дихання торкалося моєї шиї , викликаючи мільйон мурашок .

Ми стояли обнімаючись , а попереду відкривався прекрасний схід сонця . Від краси я боялася навіть дихати , щоб тільки не зіпсувати цей момент .

В якусь мить  Адам відпустив мої руки , його пальці пройшлись по талії під курткою і чоловік повернув мене до себе .

Його очі сяяли . На губах блукала лінива посмішка , і стримувати себе не було більше сил. Тому коли чоловік потягнувся до мене , я відповіла взаємністю . І наші губи злилися воєдино.

Поцілунок був настільки ніжний , трепетний . У мене навіть пальці на ногах зжалися.

Губи Адама пестили мої , а язик легко проникав в мій рот. Рука чоловіка накрила мої груди і з мене вирвався стогін .
Адам відразу посилив натиск , притискаючи  мене до штурвала .

В секунду всі думки вивітрились з моєї голови . Бажання відчувати його ближче зводило з розуму .
Внизу живота наростала тяжкість . А мереживна білизна , яка прикривала соски, почала дратувати .

Мої пальці зарилися у волоссі чоловіка , поглиблюючи наш поцілунок . На що від Адама почулося гарчання .
Він був збуджений . Про це говорило те , що впиралося в мій живіт . І це не давало можливості перевести подих .

- Я божеволію від тебе ...- прогарчав мені в губи чоловік.

І я , здається , хотіла відповісти , та мене перебило різкий поштовх , яхта зіткнулася з чимось . Я навіть подумала , що ми щось збили у воді або що ...

Адам відразу схопив штурвал , притискаючи мене до себе , і усміхнувся .

- Це просто хвиля ... Потрібно повертатися , море хвилюється .
І плавно направив яхту додому .

       ***

Сидячи поряд з ним , в машині,  я насолоджувалася його близькістю , яка триватиме уже не довго .
Ми їхали до мого дому .

Адам раз у раз кидав на мене ніжні погляди , а я милувалася ним , не відводячи очей .

На вулиці було вже темно , падав лапатий сніг . І я подумала про те, що скоро новий рік . І як би я хотіла його зустріти разом з Адамом .

Ця людина стала мені настільки близькою за такий короткий час . Насправді , найближчою, якщо не рахувати Іру .
Іра ! Я ж геть забула про неї .

- Щось сталося?- спитав Адам , дивлячись як я метушливо намагаюся дістати сумочку з заднього сидіння . Яку я , до речі , кинула тут ще вчора увечері.

- Я забула попередити Іру , що не прийду ночувати . Вона , напевно , вже в розшук мене оголосила.
- А чого ти не сказала що вечеряєш зі мною ?

Ну що відповісти ?
Та в цей момент я дістаю сумочку і удаю що дуже зайнята , шукаючи телефон .
На щастя , Адам не допитується . Тільки усміхається , спостерігаючи за  моїми спробами висипати все що знаходиться всередині на крісло .

- О, нарешті .

Дістаю мобільний . Розряджений . Не дивно що він не дзвонив , поки ми їхали .

- Через п'ять хвилин будемо на місці , не хвилюйся .- з усмішкою промовляє Адам і кладе руку мені на коліно .

Цей жест і справді трохи заспокоює. Сідаю рівно і дивлюсь на дорогу .
А й справді , чого це я . Мені ж не п'ять років , не маленька .
Може в мене бути особисте життя? І я не мушу когось про це попереджати .

Угу , тільки Ірі це спробуй пояснити . Вривається в мої думки внутрішній голос .

Поки ми доїжджаємо до нашого під'їзду , я вже вся як на голках . Ой , відчуваю зараз важку розмову .

- Піти з тобою ?- питає Адам , паркуючись прямо перед входом .
- Ні , я краще сама скажу їй про те що ми ...
І опускаю очі .
Не знаю як правильно сказати .
Ми ....що ? Знову разом ? Зустрічаємося ?

- Ми разом і кохаємо одне одного .- вимовляє Адам , торкаючись пальцями мого підборіддя і змушує підняти голову .

Дивлюсь в ці прекрасні очі та так не хочу щоб він їхав ...
Але зараз так буде краще .

- Дякую за прекрасну вечерю.- промовляю з усмішкою .
І рука сама знаходить на шиї прикрасу .

- Тобі дякую.

Чоловік нахиляється і цілує мене в губи .
Потім виходить і допомагає мені дістати квіти з заднього сидіння і йде зі мною до під'їзду .

- Далі я сама.- кажу пошепки .

Забираю букет.
Боже , який важкий ...сподіваюсь донесу до квартири .
І вже хочу йти до під'їзду , як з дверей вилітає Даня .