Моя ніжна крутихвістка - Марина Тітова
— Ти ж розповідала, — нічуся.
— Так розповідала. Про те, як Макс запропонував мені себе і те, як потім майже одразу у коханні з бодуняки освідчувався. А от про те, чому так сталося не казала. Знаєш чому?
Я квапливо заметиляла головою. Щось дивно поводить себе "зірочка". Вагітні всі такі? Це якийсь тарганчик вагітної на кшталт непередбачуванних смакових вподобань? Ось саме вчора вона куштувала шашлик із мармеладкою під соусом песто та вершками з цибулею... Навіть не хочу думати, якою вийшла на смак її канапка...
— Розповіси і дізнаюся.
— Макс мені сказав, коли я, розлюченою коброю, гарцювала тоді ще його, а зараз вже нашою, квартирою, що Ярчик насправді запав не на мене, а на тебе. Точніше, спочатку на мене, але я йому швидко набридла і тому він пішов вигулювати тебе.
— "Вигулювувати"?
— Так. Саме так. Вигулювати. Як собаку. І знаєш що? Він розповів, який Ярослав невірний. Що в нього щодня нові знайомства, що обирає дівчат лише на одну ніч й так далі.
— І ти мене зараз хочеш попередити про це?
— Ні. Це я до того, що саме такі розповіді мене спонукали тоді перемкнутися на Макса. Мені ж тоді Ярчик реально нереально сподобався... Я з першої хвилини в нього закохалась...
Я затамувала подих. Обличчя подруги виказало журбу. Невже вона й понині..? Вона ж заміжня. Сімейна.
— Мілано? — питаю, перелякано. — Ти ж кохаєш Макса і у вас буде дитина! Ти ж ось-ось народиш?
— І що з того? Так. Я маю чоловіка. І в нас скоро буде дитина. Але я досі млію від Ярослава. Та я зробила тоді свій вибір. Я вже довгий час шукала надійного чоловіка і Макс з першого ж того дня, хай би він був проклятим, запевнив, що він саме той, хто мені потрібен, а з Ярославом нічого зв'язуватися. І я майже змирилася з цим. Тим паче, що вони між собою й не дружили добре і ми не бачилися, — ділиться потаємним зі мною Мілана. — Але... Знаєш, чому Ярчик був свідком на весіллі?
— Чому ж? — стискається моє серце до розміру комахи.
— Бо це я благала про це Макса. Хотіла ще раз його побачити. Переконатися у тому, що я зробила правильний вибір, викликати ревнощі і ще раз, чорт забирай, побачити його... — скрушно зітхає й повільно сідає на стілець, бідося. — Та знаєш, попри те, що він тоді напився, що не він натягував мені цю трикляту обручку на пальця, що не з ним в мене була перша шлюбна ніч — саме його образ в мене стояв перед очима, коли я цілувала свого законного чоловіка перед натовпом гостей. До того ж, його талант і те, як він поводив себе, як лихо танцював, як віртуозно грав на гітарі, як усміхався — все, абсолютно все мене... збуджувало. Саме так — збуджувало! Я хотіла його цілувати, пестити, торкатися навіть тоді, коли він несміливо переминався з ноги на ногу, коли зал скандував, щоб він поцілував тебе... І хотіла це саме і сьогодні, дивлячись на нього.
Усвідомлення ріже мене без ножа. Не знала, що подруга такий професійний патологоанатом. Ми ж наче вчили з нею все однакове. Попри це, все ж мені стало боляче. Дуже. Стало легше, що наше знайомство з Яром й далі буде таємницею для всіх, але те, що Мілана кохає його — розчавлює мене, що велетинська підошва маленького жучка.
— А як же Максим?
— А що він? Він мій чоловік. Надійний, стабільний, відповідальний. Але знаєш, який він нудний? Іноді мені хочеться повіситися. Він проти гучної музики і дискотек, але як сходити в театр — так він перший. І в ті моменти, я думаю, якби з Ярчиком все було б інакше. З Ярчиком, і відірватися можна, і побешкетувати... Ех. Іноді складається враження, що сталася велика помилка, і насправді мені судилося бути з Ярчиком, а Максимчик ліпше підійшов би для тебе, — чи то сміється, чи то корчить сльозоточивість шалена вагітна.
— Міланко. Що ти таке кажеш? Тільки не кажи, що ти пропонуєш... — жахаюся, затинаюячись на півслові, півздогадці.
— Ні! Нічого такого я не маю на увазі. Коханкою мого чоловіка ставати не треба. І зраджувати котику я також не збираюся. Принаймні, поки що. Однак, мене засмутило те, що я побачило вранці з вікна. І тому я питаю, що між вами і що з цим ти хочеш робити?
— Мілано, між нами нічого не було і бути не може. Якщо хочеш, то я нікуди не піду з ним, — зовсім не тямлю, що кажу, але вимовляю ці слова, аби лиш заспокоїти подругу.
А самій від аритмії вже зле. Та не буду ж я на нещасті подруги своє щастя будувати? До того ж, яке може бути щастя з алкоголіком? Ну, подумаєш, ще якісь півгодинки тому пищала від радості подумки, уявляючи перше побачення з Яром, адже те, що він знов не залишає спроб заоохотити мене на це, переконує в його сильному бажанні бути зі мною? Подумаєш, вже майже визначилася в своїх почуттях, згідно з якими він мені трохи більше, ніж подобається, але я ще в нього не закохана. Все це нічого. Але Міланці скоро народжувати — їй не можна перейматися. І, крім цього, не буду я з тим, кого кохає моя подруга. Хто б він не був — та не може чоловік ставати перепоною вікової дружби зі статусом "сестринство"!
— Ти з ним не підеш нікуди й за власним бажанням, — заявляє Міла грубо й самовпевненно. — Ти ж не хочеш, аби тобі розбили серце ще раз? А Ярчик на це здатен. Пам'ятаєш, я розповідала, що грала роль його супутниці для колишньої? Так от. Я скористалася ситуацію і спробувала спокусити його тієї ночі. Не могла ж так просто відпустити красунчика. Та Ярослав жорстоко дав мені відсіч, сказавши, що кохає тільки свою колишню, а з іншими бавиться. Оскільки того ж дня я віддалася Максу — Ярчика я більше не цікавила, але він запевнив, що шукає дівчат виключно на одну ніч. Такий собі спортивний інтерес.
