Забуте вбивство - Агата Крісті

Міс Марпл зітхнула й клацнула язиком.

— Я була дурна — дуже дурна. Ми всі були дурні. Ми повинні були все зрозуміти відразу. Ті рядки з «Герцогині д'Амальфі» насправді були ключем де всієї історії. Адже їх промовляє брат, який щойно вбив сестру, щоб помститися їй за шлюб із чоловіком, якого вона кохала. Атож, ми були дурні…

— А потім? — запитав Джайлз.

— А потім він здійснив свій справді диявольський план. Відніс тіло нагору. Запакував одяг у валізу. Кинув у кошик для сміття цидулку від Гелени, яка мала переконати Гелідея потім.

— Але мені здасться, — сказала Ґвенда, — що з цього погляду було б ліпше підлаштувати все так, щоб мого батька справді звинуватили в убивстві.

Міс Марпл похитала головою.

— О ні, так ризикувати він не хотів. Розумієте, він був наділений гострим шотландським здоровим глуздом. Він із глибокою пошаною ставився до поліції. Він знав, що поліція зможе звинуватити людину в убивстві лише тоді, коли збере багато фактів, які це підтверджуватимуть. Поліція ставитиме багато незручний запитань і проведе чимало незручних розслідувань, з'ясовуючи час і місце. Ні, його план був простішим, і, я думаю, набагато більш диявольським. Йому треба було переконати лише Гелідея. По-перше, у тому, що він убив дружину. По-друге, у тому що він божевільний. Він переконав Гелідея лягти до психіатричної лікарні, але навряд чи дуже переконував його в тому, що то була тільки галюцинація. Ваш батько прийняв цю теорію, Ґвенні, думаю, головним чином, заради вас. Він і далі вірив у те, що вбив Гелену. Він помер із цією вірою.

— Як підло, — сказала Ґвенда. — Як підло, як підло, як підло!

— Так, — погодилася міс Марпл. — Тут іншого слова не підбереш. І, я думаю, Ґвендо, саме тому ваше дитяче враження про те, що ви бачили, залишилося таким сильним. У ту ніч у повітрі витало справжнє зло.

— А листи? — запитав Джайлз. — Листи Гелени? Вони написані її почерком, тож не можуть бути фальшивкою.

— Звичайно, вони були фальшивкою! Але тут він перевершив самого себе! Йому дуже хотілося переконати вас із Джайлзом, щоб ви припинили своє розслідування. Мабуть, він міг би дуже добре підробити почерк Гелени, але експерта це не одурило б. Тому зразок почерку Гелени, який він вам передав із листом, не був її почерком. Він написав його сам. Тому, природно, ті два почерки виявилися тотожними.

— Господи, — сказав Джайлз. — А мені це навіть на думку не спало.

— Ні, — сказала міс Марпл. — Бо ви повірили тому, що він сказав. А це завжди дуже небезпечно — вірити тому, що кажуть люди. Я вже багато років їм не вірю.

— А бренді?

— Він долив у нього отруту в той день, коли прийшов у Дім-на-Горі з листом від Гелени й розмовляв зі мною в саду. Він залишився в домі, коли місіс Кокер вийшла сказати мені, що він приїхав. Це забрало в нього не більше хвилини.

— Святий Боже, — сказав Джайлз. — І він же порадив мені забрати Ґвенду додому й дати їй випити бренді, після того як ми повернулися з поліції в той день, коли було вбито Лілі Кімбл. Як він примудрився зустрітися з нею раніше?

— О, це було дуже просто. У листі, якого він їй надіслав, він призначив їй зустріч у Вудлі-Кемпі й написав, щоб вона приїхала на станцію Метчінґз-Голт поїздом, який відходить від вузлової станції в Дилмауті о другій годині п'ять хвилин. Мабуть, він вийшов із лісу, перестрів її, коли вона підіймалася вгору стежкою, і задушив. Потім замінив листом, якого всі ви бачили, того листа, який вона мала при собі (і якого він попросив її взяти із собою, бо там було детально описано, як треба до нього йти), і повернувся додому, щоб підготуватися до вашого приїзду й розіграти невеличку комедію очікування Лілі.

— А Лілі справді погрожувала йому? З її листа цього не скажеш. Її лист натякає, що вона підозрює Ефліка.

— Можливо, так і було. Проте Леоні, дівчина зі Швейцарії, розмовляла з Лілі, а Леоні становила реальну небезпеку для Кеннеді. Бо вона тоді визирнула з вікна дитячої кімнати й побачила, як він копає яму в саду. Уранці він поговорив із нею, сказав їй напрямки, що майор Гелідей убив свою дружину — що майор Гелідей збожеволів, і він, Кеннеді, хоче зам'яти цю справу в інтересах дитини. Проте якщо Леоні вважає, що її обов'язок — піти до поліції, то нехай так і зробить, але це загрожує їй великими неприємностями — і таке інше.

Леоні відразу злякалася, коли мова зайшла про поліцію. Вона дуже любила вас і повірила в те, що месьє доктор хоче зробити все якнайліпше. Кеннеді заплатив їй чималу суму грошей і вирядив до Швейцарії. Але перш ніж від'їхати, вона натякнула Лілі про те, що ваш батько вбив свою дружину й вона бачила, як закопали тіло. Це збігалося зі здогадами самої Лілі, які вона на той час мала. І вона вирішила, що Леоні бачила Келвіна Гелідея, коли той закопував тіло.

— Але Кеннеді про це не знав, звичайно, — сказала Ґвенда.

— Звичайно, ні. Та коли він прочитав листа від Лілі, то був наляканий словами про Леоні, котра нібито розповіла Лілі, що вона бачила тоді з вікна, і згадкою про автомобіль, який стояв біля будинку.

— Автомобіль? Автомобіль Джекі Ефліка?

— Ще одне непорозуміння. Лілі запам'ятала чи їй здалося, що вона пам'ятає автомобіль, схожий на автомобіль Джекі Ефліка, який стояв біля дороги, уява відразу перестрибнула на таємничого чоловіка, який іноді навідував місіс Гелідей. Оскільки поряд була лікарня, то там завжди були припарковані якісь автомобілі. Але ви повинні пам'ятати, що в ту ніч автомобіль доктора Кеннеді справді стояв біля лікарні — і він, мабуть, подумав, що Лілі мала на увазі його автомобіль. Прикметник «шикарний» для нього нічого не означав.

— Розумію, — сказав Джайлз. — Нечисте сумління і справді могло сприйняти той лист від Лілі як шантаж. Але звідки ви знаєте про Леоні?

Міцно стиснувши губи, міс Марпл сказала:

— Він перейшов усі межі, ви знаєте. Відразу по тому, як люди, що їх там залишив інспектор Праймер, забігли в дім і схопили його, він розповів про свій злочин у всіх подробицях, розповів про все, що зробив. Леоні, схоже, померла дуже швидко по тому, як повернулася до Швейцарії. Від завеликої дози снодійних пігулок. О ні, він не хотів іти на жоден