Забуте вбивство - Агата Крісті
— Це тільки припущення, — сказав Джайлз. — Але воно здається мені обґрунтованим. Та згадаймо й про листи Гелени, адже їх також треба приєднати до нашої реконструкції. Я довго морочив собі голову, обмірковуючи «обставини», як висловилася міс Марпл, за яких Гелена була б змушена написати ці листи. Мені здається, ми можемо пояснити їх лише в тому випадку, коли вона справді мала коханця й той сподівався, що вона втече з ним. Повернімося до наших трьох можливих кандидатів. Спочатку до Ерскіна. Припустімо, він ще не був готовий покинути дружину та свій дім, але Гелена погодилася розлучитися з Келвіном Гелідеєм і поїхати кудись, де Ерскін міг би навідувати ЇЇ вряди-годи. Тоді насамперед їй би треба було приспати підозри місіс Ерскін. Тож Гелена написала кілька листів, щоб вони надійшли до її брата в належний час і створили враження, ніби вона втекла за кордон із кимось іншим. Це також добре пояснює, чому вона зберігала ім'я свого обранця в такій таємниці.
— Але якщо вона збиралася покинути чоловіка задля нього, то навіщо він її тоді вбив? — запитала Ґвенда.
— Можливо, тому, що вона раптово змінила свій намір. Раптом вирішила, що все ж таки кохає чоловіка. Він утратив над собою контроль і задушив її. А потім забрав одяг та валізу й використав листи. Це дуже гарна гіпотеза, яка пояснює все.
Таку саму гіпотезу можна застосувати й до Волтера Фейна. Думаю, скандал був би катастрофою для сільського адвоката. Гелена могла погодитися поїхати кудись недалеко, де Фейн міг би навідувати її, але вдати, ніби вона втекла за кордон із кимось іншим. Вона приготувала листи, а тоді раптом змінила намір. Волтер очманів від люті й убив її.
— А що ти скажеш про Джекі Ефліка?
— У його випадку важко знайти причину для написання листів. Я не думаю, ще скандал міг би завдати йому великої шкоди. Можливо, Гелена боялася не його, а мого батька — і тому подумала, що ліпше вдати, ніби вона втекла за кордон — а може, Ефлікова дружина мала на той час гроші, і він хотів вкласти її гроші у свій бізнес. О, так, існує багато обставин, за яких могли бути написані ті листи.
— То кому з них ви віддали б перевагу, міс Марпл? — запитала Ґвенда. — Я не думаю, що це міг бути Волтер Фейн — але…
Місіс Кокер увійшла саме в цю мить — прибрати філіжанки з-під кави.
— Пробачте мені, мем, — сказала вона. — Я геть забула. Уся ця історія з убитою жінкою й те, що ви та містер Рід були якось до неї причетні, може вам завдати тепер великої шкоди. Містер Фейн приїздив сюди пополудні й запитував вас. Він чекав десь півгодини. Схоже, він думав, ви запрошували його.
— Як дивно, — сказала Ґвенда. — О котрій годині він був?
— Десь о четвертій або трохи пізніше. А потім приїхав іще один джентльмен у великому жовтому автомобілі. Він був переконаний, що ви чекали на нього. Ніяк не хотів зі мною погодитися, коли я сказала йому, що ні. Чекав вас двадцять хвилин. Я навіть подумала, ви збиралися запросити кількох людей на чай, а потім про це забули.
— Ні, — сказала Ґвенда. — Диво та й годі.
— Зателефонуймо Фейнові, — сказав Джайлз. — Не думаю, що він уже спить.
Він зробив, як задумав:
— Даруйте мені, — сказав він, — я розмовляю з містером Фейном? Це Джайлз Рід. Нам сказали, ви навідували нас сьогодні пополудні. Що? Ні, ні, я в цьому переконаний. Так, я теж здивований.
Він поклав слухавку.
— Я не можу отямитися від подиву. Сьогодні вранці йому зателефонували в його контору й залишили послання від нас, де ми запитували, чи зможе він навідати час сьогодні пополудні в дуже важливій справі.
Джайлз і Ґвенда ошелешено подивились одне на одного. Потім Ґвенда сказала:
— Зателефонуй Ефлікові.
Джайлз знову підійшов до телефону, знайшов номер і подзвонив. Це забрало трохи більше часу, але зрештою його з'єднали.
— Містер Ефлік? Це Джайлз Рід. Я…
Але тут мову йому, певно, урвав потік слів із протилежного кінця дроту.
Нарешті він спромігся сказати:
— Але ж ні, запевняю вас… Ми й на думці не мали нічого подібного. Так, так, я знаю, ви чоловік дуже зайнятий. Я б ніколи собі не дозволив… Але, послухайте, хто вам телефонував? Чоловік? Ні, запевняю вас, то був не я… Ні, ні… Так, я згоден із вами, це ні на що не схоже.
Він поклав слухавку й повернувся до столу.
— Ось така історія, — сказав він. — Якийсь чоловік що назвався мною, зателефонував Ефлікові й попросив його приїхати сюди. Сказав, що йдеться про велику суму грошей.
Вони подивились одне на одного.
— Це міг бути хтось із них, — сказала Ґвенда. — Хтось із них убив Лілі й приїхав сюди, щоб забезпечити собі алібі.
— Навряд чи йшлося про алібі, моя люба. — сказала міс Марпл.
— Я маю на увазі алібі не в точному розумінні цього слова, а в тому, щоб виправдати відсутність у своєму офісі. Я маю на увазі, що один із них каже правду, а другий бреше. Один із них зателефонував другому й попросив його приїхати сюди, щоб перекинути на нього підозру, але ми не знаємо, хто це був. Тепер очевидно, що вбивця — один із них. Фейн або Ефлік. Я думаю, Ефлік.
— А я думаю, Волтер Фейн, — сказав Джайлз.
Обоє подивилися на міс Марпл.
Вона похитала головою.
— Існує ще одна можливість, — сказала вона.
— Звичайно. Ерскін.
Джайлз майже побіг до телефону.
— Що ти хочеш зробиш?
— Замовити міжміський дзвінок у Нортумберленд.
— О Джайлзе, невже ти справді думаєш…
— Ми повинні знати. Якщо він там — він не міг убити Лілі Кімбл сьогодні пополудні. Думаю, у нього немає приватного літака чи ще якоїсь чортівні.
Вони мовчки чекали, поки задзвонив телефон.
Джайлз підняв слухавку.
— Ви просили з'єднати вас із майором Ерскіном. Говоріть. Майор Ерскін слухає.
Нервово кахикнувши, Джайлз сказав:
— Ер… Ерскін? Це Джайлз Рід — атож, це Рід.
Він скинув на Ґвенду розпачливим поглядом,
