Гордість і упередження і зомбі - Сет Грем-Сміт
Елізабет не могла оминути його погляду. Їхні очі зустрілися — й обоє густо почервоніли. На мить здалося, що він скам’янів від несподіванки, проте, набравшись відваги, рушив до неї, спішився й заговорив — як не цілком спокійно, то принаймні чемно. Решта товариства повилазила зі своїх схованок і рушила до них.
Вражена тим, як змінилася його поведінка від їхньої останньої зустрічі, Елізабет шарілася від кожного його слова; її присутність у Пемберлі була недоречна, і наступні кілька хвилин обернулися найбільшою ніяковістю в її житті. Та й Дарсі було не легше — він втратив звичне самовладання й раз у раз наполегливо перепитував, чи в доброму здоров’ї її тітка й дядько.
Врешті він поставив на цьому крапку, кілька хвилин пом’явся без слів, рвучко передав Елізабет «Браун Бесс», сів на коня й поскакав геть.
Тоді її супутники заходилися вихваляти його поставу, але Елізабет не промовила ані слова — поглинута власними почуттями, вона мовчала.
ДИМ З МУШКЕТА ДАРСІ ЗДІЙМАВСЯ В ПОВІТРЯ, ОПОВИВАВ ЙОГО ГУСТЕ КАШТАНОВЕ ВОЛОССЯ
Сором і злість охопили її. Яка ж то була невдала, недоречна й нещаслива ідея — туди приїхати! Як, напевно, він здивувався! Такий марнославний чоловік, напевно, вигадає найгірше пояснення! Він, напевно, думає, що вона кидається йому під ноги! О, навіщо вона сюди приїхала? Чому він повернувся на день раніше? Якби ж вони виїхали на десять хвилин раніше, то уникнули б його осуду, бо, схоже, він щойно прибув. Кожна думка про болісну зустріч змушувала її безперестану червоніти. Що ж вістували такі стрімкі зміни в його поведінці? Дивно, що він прийшов їй на допомогу! А як дивно, що він спробував люб’язно з нею поговорити і поцікавився, як здоров’я у її рідних! Ніколи вона не бачила його таким занепокоєним; ніколи він не говорив так ніжно, як під час цієї несподіваної зустрічі. Як усе змінилося з часу їхньої останньої розмови у Розінґзі, коли він передав їй листа! Вона не знала, що й думати.
Увійшовши в ліс, вони піднялися на гору, де мертвяки зі всохлими м’язами і крихкими кістками їх не потривожили б. Містер Ґардінер хотів був обійти цілий парк, проте передумав, коли пересвідчився, що околицею блукає зграя зомбі. Неподалік пролунало гарчання одного з вояків Нечистого, тож вони пришвидшили крок і за певний час знову вийшли до порослої густими хащами низовини над річкою, що там звужувалася. Вони перейшли її непоказним мостом, зведеним, як їм сказали, з тутешніх спаплюжених надгробків. Це була найскромніша частина маєтку з усіх, які вони поки що бачили. Дном низовини, що звужувалася до яру, бігли струмок і вузька стежечка, що їх обрамляли молоді хащі. Елізабет кортіло пройти вздовж річечки, проте щойно вони перейшли міст і побачили, як далеко позаду лишився маєток, місіс Ґардінер, досі налякана недавнім нападом, сказала, що хоче тільки повернутися до карети чимшвидше. Її небога мусила погодитися, й вони рушили до будинку іншим берегом річки, навпростець. Просувалися вони неквапом, бо містер Ґардінер був завзятий рибалка, хоча йому й рідко вдавалося викроїти часину на це захоплення, тож зараз він захоплено спостерігав, як плаває у воді форель, і обговорював рибальство з садівником.
Отак бредучи уперед, вони раптом з подивом зауважили, що до них прямує містер Дарсі. По той бік річки хащі були менш густі, тож вони побачили його здалека. Елізабет була приголомшена, але цього разу зустріч уже не заскочила її зненацька. Вона постановила триматися спокійно, якщо вже Дарсі сам вирішив з ними поговорити. Якусь мить їй здавалося, що він зверне на іншу стежку: може, він просто йшов проганяти останніх нечестивих. На кілька секунд містер Дарсі зник за вигином стежки, проте щойно вони вийшли на прямий відтинок, як він з’явився просто перед ними. Поводився він так само чемно й по-світськи, як і раніше, тож, наслідуючи його, Елізабет заходилася вихваляти красу парку. Проте варто їй було промовити «прегарний» і «чарівний», як зринули непрохані спогади: з її вуст похвала Пемберлі могла звучати двозначно. Вона зашарілася й не зронила більше ні слова.
Місіс Ґардінер стояла трохи позаду. Варто було Елізабет замовкнути, як містер Дарсі спитав, чи не познайомить вона його зі своїми друзями. Вона була не готова до такого прояву люб’язності, тож ледве стрималася, щоб не розсміятися: він прагнув познайомитися з людьми, від яких вернув носа, коли пропонував їй руку і серце. «Ото він здивується, — подумала вона, — коли довідається, хто це. Він, мабуть, гадає, що вони — якісь великі цабе».
Вона негайно їх представила, потай чекаючи, що Дарсі розвернеться й піде геть, коли зрозуміє, в якому товаристві опинився. Очевидно, він здивувався, що це її родичі, проте стоїчно прийняв цю звістку й не тільки не полишив їх, а й завів розмову з містером Ґардінером. Елізабет мимохіть охопило відчуття тріумфу. Хай знає, що є в неї й родичі, за яких не доведеться пекти раків. Вона уважно дослухалася до розмови й тішилася кожному слову дядька, що свідчило про його розум, смак і добре виховання.
Незабаром розмова зайшла про риболовлю з мушкетом, і містер Дарсі люб’язно запросив містера Ґардінера порибалити в маєтку, доки він у цих краях: він запропонував гостеві мушкет для риболовлі й пообіцяв показати місця, де зазвичай найбільше риби. Місіс Ґардінер, що тримала Елізабет під руку, звела на неї сповнений зачудування погляд. Елізабет змовчала, хоча й сама дивувалася — звісно, люб’язності містера Дарсі вони завдячували лише їй. Раз у раз вона повторювала подумки: «Чому він так змінився? Яка на те причина? Не заради мене ж це — не став би він м’якшим лише заради мене. Не може ж він досі мене любити? Може, звісно, я
