Ти отруїв мене собою - Валерія Дражинська

Дві смужки та запевнення лікаря в моєму цікавому положенні ввели мене в стан шоку. І про що я думала? А ні про що. Я взагалі про такий «неважливий» нюанс, як незахищений секс, забула. Були інші проблеми. І що мені робити? Я абсолютно одна. З мамою навіть поговорити не можна. А майбутній батько дитини завис у невідомості.

Я була розгублена та перелякана. Сильно допомогла нещодавно знайдена подруга Джессіка. Вона заспокоїла мене. Розповіла про свою першу дитину. Як сама переживала. Боялася такої відповідальності. Але в підсумку народження бебіка виявилося великим щастям. Коли маленький клубочок поклали їй на груди, вона від непереборних почуттів розплакалася.

Ось тільки бентежили запевнення Батура "тобі нема про що хвилюватися!", після того як кінчив у мене. Що він цим хотів сказати? Що не проти дитини? Або, що я не зможу завагітніти? А дізнається - зрадіє? Чи навпаки? Одні питання в голові. Та вічне занепокоєння за Батура. А раптом із ним усе ж таки щось трапиться. А раптом передумає до мене приїжджати.

Плавно минув другий місяць мого перебування тут. Від Батура не було жодних новин. Дізнатися або подати якусь звісточку я не могла. Місце розташування його будинків я так і не дізналася. Навіть з якої країни мене таємно вивезли залишалося загадкою. Ось це я розумію конспірація. 

В один із днів ми сиділи з Джессікою в кафе з відкритою терасою. Балакали ні про що. Пили м'ятний чай. Грілися на сонечку, насолоджуючись теплою погодою. Народу було багато. Практично всі столики були зайняті.

Раптом офіціантка, що проходила повз, оступилася та вилила на мене помаранчеву рідину. Від несподіванки я голосно вилаявся добірним російським матом. Дівчина почала вибачатися та судорожно витирати серветками мою зіпсовану білосніжну сукню.

- Усе гаразд, - я піднялася та попрямувала в дамську кімнату.

Дідько! Доведеться додому повертатися в такому вигляді. Дзеркало показало, що зробити в туалеті я нічого не зможу. Хіба, що тільки зняти і запрати сукню, а потім висушити за допомогою сушарки. Але такі маніпуляції були занадто трудомісткими. Коротше кажучи, лінь перемогла.

Поверталася за столик із наміром покинути заклад. Ось тільки за нашим столиком помітила поповнення. Два здорових качки відштовхуючої зовнішності. Те, як нахабно та по-хазяйськи вони поводилися, давало зрозуміти, що так просто не відв'яжуться.

- А ось і наша землячка! - вимовив один із них моєю рідною мовою, задоволено роздивляючись мене, - Чого застигла, сідай.

Можна було здогадатися з їхнього вигляду, що вони наші зажерливі багатії. Ще раз вилаялася, щоправда, подумки. Ці точно не відв'яжуться.

- Добрий день! - ввічливо привіталася, не рухаючись із місця. Джессіка виглядала переляканою, - Дякую за пропозицію, але ми вже йдемо.

- Та облиш ти! - хапає мене за лікоть та силоміць саджає поруч, - Поки що просто поговоримо. А там далі вирішимо.

Нахабно скалиться. Знаю його "далі". Озираюся на всі боки в пошуках охорони закладу. І вона є, але на нас демонстративно не звертає уваги. Втручатися не стануть. У цей час здоровань обіймає мене за плечі, притягуючи до себе. Закричати, чи що? Так прихлопне ж як муху. Силищі там неміряно.

- Не допоможуть вони вам, дівчинко, - включається в розмову інший мужик, - ця забігайлівка моя. 

- Я вагітна, - кажу перше, що спадає на думку.

- Та мені по х*ю! Ти дівка красива, - ось тепер мене остаточно пробирає від страху, - Розповідай звідки ти така вся розпрекрасна намалювалася.

- Дівчина явно проти, мужик, - поруч з'являється хлопець у всьому чорному, досить щуплий, - Відпусти її.

Ні, я звісно рада допомозі, але він навряд чи вистоїть проти цих двох та охоронців.

- О, ще один наш! Який сьогодні день чудовий! Стільки земляків на один квадратний метр, - глузує той, що поруч зі мною, - Радий до усрачки! А тепер геть пішов.

Лінивим помахом руки підкликає охорону. Двоє людей миттєво прямують до нас. Хлопець спокійно простежує цей жест. Його зараз просто викинуть звідси.

- Змушений відмовитися. Піду тільки з дівчиною, - каже незворушно, не викажуючи жодних емоцій.      

- Ну тоді не засуджуй! - усміхається здоровань.

- Ти теж!

Далі відбувається неймовірне. Я не встигаю до пуття нічого зрозуміти, як хлопець за кілька секунд вирубує двох охоронців.

Відморозки, які сидять за нашим столиком, та ми з Джессікою очманілими очима дивимося на хлопця. Здивована тиша триває недовго. Ці двоє підскакують зі словами "та ти ох*їв!" та швидко опиняються поруч зі своєю охороною на підлозі. Усі ці дії не зайняли й десяти секунд. Цей хлопець, що ніндзя?

- Йдемо! - хапає мене за руку. Я машинально хапаю Джессіку, та ми таким паровозиком тягнемося на вихід.

- Шуруй додому і тут більше не з'являйся, - звертається особисто до мене, на мою подругу він не звертає ані найменшої уваги.

- Е..., - я не встигаю навіть слово вимовити, як хлопець, протягнувши нас до таксі й посадивши в нього, розчиняється. Попередньо назвавши водію мою адресу. 

Це що тільки що було? Ми з Джессікою з відкритими ротами переглядаємося.