Ліна та пригоди в Половецькому замку - Ірина Литвин

Зачарований Костя

Наступного дня тітки майже весь день не було вдома. Вона повернулася лише під вечір і одразу ж замкнулася в бібліотеці. Ліна була зайнята підготовкою до Різдва. Її все ще турбувало те відчуття, що має статися щось погане. А тепер вона точно знала що Леля і Северин щось задумують. Все ж дівчинка вирішила подумати про це після свят. Та й тітку Ліна боялася чіпати після вчорашньої пригоди.

Руфик приніс з лісу величезну ялинку. Верхівкою вона сягала аж до стелі. Потім разом із Ліною вони дістали два ящика іграшок та прикрас. Деякі з них були дуже старі, але на диво не втратили своєї краси та яскравості. Ліна обожнювала прикрашати ялинку. А те, що вона не діставала і до середини дерева, зовсім не було проблемою. Дівчинка сідала на свою мітлу і піднімалася аж до самої верхівки. Руфик теж літав по кімнаті і голосно хихотів. Ліна принесла свій ноутбук і ввімкнула різдвяну музику. Багіра гордовито всілася на диван, на м'якенькій подушці і звідти спостерігала за усім, що відбувалося в кімнаті.

Коли ялинку прикрасили, Руфик всипав новорічне дерево золотистим пилом. Потім піднявся до стелі і закружляв там сильно-сильно. В цей час зі стелі пішов сніг, справжній сніг, хоча й зовсім не холодний. Щойно він долітав до землі, як одразу ж танув, не залишаючи після себе навіть мокрого сліду. Вони ще прикрасили стіни гірляндами і Різдвяні приготування було завершено.

Ліна і Руфик завмерли милуючись красою, яку самі ж щойно створили. Аж тут Ліна помітила тітку. Вона стояла при вході і розглядала вітальню. Помітивши, що Ліна дивиться на неї, вона знову повернула свій звичний байдужий вигляд і поспішила на кухню.

– Реґіно, тобі подобається? – запитала Ліна.

– Так, в цій кімнаті вже давно не було Різдвяного настрою, – швидко відповіла тітка, не затримуючись.

Ліна та Руфик вирішили вважати це за похвалу. Але щось таки у вигляді тітки занепокоїло Ліну, щось було не так. Тому дівчинка поспішила її наздогнати.

– Ти на мене сердишся? – запитала Ліна.

– Ні.

Тітка стояла до неї спиною і заварювала чай. Ліна продовжувала ніяковіло стояти у дверях.

– Міранду виключили з Відьомської ради, – сказала раптом Реґіна.

– Як?! – скрикнула Ліна, а тоді глянула на тітку і все зрозуміла. – Леля.

Реґіна кивнула у відповідь.

– Це все через мене, – захвилювалася Ліна, – Міранда лише попросила допомогти розбудити Метелицю, а я наговорила зайвого коли Леля прийшла.

– Ні, вона вже давно має зуб на Міранду, але ні ти, ні Міранда в цьому не винні.

– Чому вона це робить? – запитала Ліна.

– Не знаю. Можливо, коли вона ображає когось слабшого, то сама почувається не такою слабкою.

– Але чому тоді інші її слухають?

– Люди часто помиляються коли обирають кого слухати, – сказала роздратовано Реґіна і пішла у вітальню накривати на стіл.

– Міранду вигнали з Відьомської ради?! – скрикнув Руфик, який звичайно ж усе слухав, – Це ж справжнє неподобство. Як таке могло статися?

– Чому тут дивуватися, – відповіла Реґіна, – у Відьомській раді і так щороку стає все менше справді майстерних відьом та чарівників. Мабуть і моя черга скоро настане.

– О ні, пані Реґіно, якщо Головний Відьмак і втратив розум, то сподіваюся не настільки. Без Закревських Відьомську Раду ніхто і уявити не може.

Вони сіли пити чай.

– Я бачила Лелю вчора в замку, - сказала Ліна.

Реґіна перестала пити чай і уважно подивилася на дівчинку.

– Ти впевнена?

– На сто відсотків. Ми чули лише частину розмови, але вона говорила щось про Вихор. Вона ніби вмовляла Северина щось зробити. Вони задумали щось лихе, правда?

– Якщо Леля допомагає Северину, це не добре.

Реґіна про щось замислилась. Ліна і Руфик лише переглянулися, не розуміючи про що вона думає. Допивши чай, Реґіна пішла в бібліотеку. Там вона так само, розмірковуючи про щось, походжала туди-сюди.

Наступного дня був початок канікул в школі, а ще Різдвяний вечір. Тітка Реґіна ретельно готувалася до нього. Вони з Ліною приготували дванадцять страв для святкової вечері, Руфик теж допомагав. Марта з Мірандою прилетіли якраз вчасно. Тітка зробила дідуха з соломи і, коли уже всі страви були на столі, запалила сім свічок.

Перед самою вечерею Ліна раптом згадала, що ще не переодяглася у святкову сукню. Вона швиденько побігла нагору до своєї кімнати. Новенька сукня чекала її на ліжку, проте, виявилося що це зовсім не та, яку підготувала для себе Ліна. Вона була нова і дуже-дуже гарна. Поряд лежала розкрита коробка в якій приїхала сукня. Пакет, в якому вона лежала, був весь обклеєний безліччю стікерів та етикеток з якимись надписами іноземною мовою. Ліна одразу зрозуміла що це подарунок від мами – мабуть прийшов вдень, а Руфик приніс сюди. Ліна одягнула сукню і поспішила до гостей.

Міранда з Мартою були у вітальні і голосно сперечалися про якісь заклинання. Руфик сидів поряд і уважно слухав, намагаючись не пропустити жодного слова. Багіра дрімала на дивані. Ліна роззирнулася по кімнаті, шукаючи поглядом Реґіну. Раптом тітка визирнула з кухні і жестом поманила дівчинку до себе.

– В мене є для тебе подарунок, – сказала вона, коли Ліна зайшла і простягнула їй невеличку загорнуту в папір коробочку.

– Дякую, – сказала дівчинка. Їй було дуже цікаво що ж там, тож вона одразу розпакувала коробочку. Там був срібний кулон з жовтим кристалом посередині на тонесенькому, але дуже міцному срібному ланцюжку.

– Ого яка краса! – скрикнула Ліна.

Тітка посміхнулася.

– Це не просто прикраса, – сказала вона, – цей камінь називається Світло сонця. В ньому сховані справжні сонячні промені. Носи його з собою, якщо темрява підійде дуже близько, він віджене її.

– Дякую.

– Час повертатися до гостей, вони вже там мабуть зачекалися.

Проте, ні Марта, ні Міранда не помітили їхньої відсутності. Вони так само жваво розмовляли у вітальні та Марта час від часу голосно сміялася. Лише Руфик зрадів коли Реґіна та Ліна ввійшли, бо він вже й так не міг дочекатися коли ж усі сядуть до столу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍