Наша дахозносна весна - Анна Харламова

Лука.

 Мен.

  Минуло три дні.

  МИ з Лейлою стоїмо у черзі, щоб взяти наші дозволи на шлюб. Знову. Перед нами пара. Знову. 

   Кілька тижнів тому ми вже були тут, але тоді ми ще не знали, що на нас чекатиме. Хоч ми мали пройти випробування, воно дало нам змогу пізнати ще краще одне одного, навчитися слухати та чути ще краще одне одного і розуміти. Ми навчилися прощати і приймати минуле таким, яким воно було. А головне - ми знаємо, що у нас буде мега світле та щасливе майбутнє. Ми кохаємо одне одного. Ми кохаємося дахозносно та палко. Наша ніжність та чуттєвість кожного дня стає ще глибшою. А найголовніше, що наше дахозносне кохання - створило диво, яке зростає в животику Лейли. 

   Ми дивимося на пару попереду нас, яка дуже швидко отримує бажане, і цілуючись, йде радісно до виходу. Знову. Ми робимо крок з Лейлою до темноволосої жінки років шістдесяти, яка сидить за комп'ютером і дивиться на нас. Таж сама жінка. Вона впізнає нас і говорить з усмішкою. 

   — Вітаю. Ваші документи. 

   Я простягаю наші із Лейлою документи і усміхаюсь, стискаючи руку Лейли. Можливо, все так само, як і вперше, що стосується стін ратуші, ще однієї пари, жінки якій ми простягаємо документи, але сьогодні дещо зміниться назавжди - ми нарешті зможемо вийти звідси, знаючи, що більше ніяких перепон, лише щасливе майбутнє.

   Ми з Лейлою простягаємо документи, я простягаю ще й документи на розлучення, і ми з Лейлою в очікуванні. 

   — Ну, як тепер все добре?

   Жінка усміхається ще ширше і говорить до нас із Лейлою.

   — Вітаю. Ось ваш дозвіл на одруження!

   Я беру документи, ми з Лейлою дякуємо, і стискаючи руку одне одного, усміхаємося. Відходимо від стійки, і я накидуючись на губи Лейли, отримаю такий самий шалено-радісний поцілунок. 

   — Ми це зробили, моя кохана Бджілочко!

   — Ми це зробили, мій коханий красунчику!

   Знову цілуємось, і я обіймаючи Лейлу, говорю.

   — За кілька днів ти будеш місіс Куїнн. 

   — Так, за кілька днів я буду носити твоє прізвище… і не тільки я. 

   Лука усміхається, і торкаючись мого животика, говорить.

   — Мої красуні. Мої Бджілочки.

   Я усміхаюсь його словам.

   — Я кохаю тебе красунчику.

   — Я кохаю тебе моя Бджілочко.

   Наші губи зливаюсья у палкому поцілунку.