Наша дахозносна весна - Анна Харламова

Лейла.

  Мен.

   Я ІДІОТКА! 

   Встаю з ліжка, на яке щойно сіла і вибігаю до вітальні. Біжу до дверей і смикаю за ручку, але вона чомусь не піддається. Відпускаю її, аж раптом двері відчиняються і на порозі стоїть Лука. Це він намагався відчинити двері з іншого боку. Я бачу в його очах все те, що відчуваю сама. Нам обом шкода. 

   — Я згадав, що не сказав тобі перед тим, як вийти у двері, що я тебе кохаю. Це ж наша традиція.

   Я не можу зупинити сльози, які біжать щічками. Чуючи його слова, я усміхаюсь і кажу.

   — А я не хочу, щоб ти кудись йшов, я хочу, щоб ти зараз казав мені, що кохаєш у нашому ліжку. 

   Лука кліпає частіше, щоб бачити крізь пелену сліз. Входить у дім і зачиняє двері. Хапає моє обличчя в свої долоні і вривається моїми губами, як спраглий п'є воду. Я відповідаю, так само, жадібно та з полегшенням. Підіймає мене на руки і несе у нашу спальню. 

   — Вибач мені. Я ідіот. Якась ідіотська реакція. Тупа гординя.

   Я цілую його у шию і промовляю.

   — І ти вибач мені. Я не хотіла тебе образити. Я більше ніколи не буду приймати рішень сама, - завжди буду радитись з тобою. Я дуже хотіла, щоб ми нарешті отримали підпис… і я необдумано вчинила.

   — Буде добре, якщо ти будеш обговорювати зі мною все, що на думці, як це було завжди. Я буду вдячний за це. 

   — Так і буде. Обіцяю.

   Лука заносить мене до спальні, кладе на ліжко, і ми зі швидкістю світла починаємо роздягатись. Коли обоє голі, накидаємося одне на одного. Лука на мені. Лука в мені і я стогну так голосно, що він не утримується і усміхається. Його задоволена усмішка робить мене ще вологішою. 

   — Лейло… Ти зробила це…

   — Ми зробили це. 

   — Ми скоро одружимось. — За цими словами Лука ще глибше входить в мене, і я хапаюсь за його міцну спину.

   — Так, ми скоро одружимось. — Я відчуваю, як от-от і кінчу. Лука теж це розуміє і пришвидшує темп. Я стогну, він стогне, і за мить до оргазму я промовляю. — Кохаю тебе, мій красунчику.

   — І я тебе кохаю, моя Бджілочко. 

   Ми здиригаємося в унісон. Наше кохання сплело наші душі, серця та тіла. Ми створені одне для одного. Наше кохання створене Богом і це навічно.