Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса - Артур Конан Дойль

— Я багато чув про ваші методи, містере Голмс. Ви берете в поліції інформацію, а потім шукаєте нагоди самостійно закінчити справу, та ще й виставити нас, поліціянтів, несосвітенними дурнями.

— Навпаки, — відразу ж заперечив Голмс. — Із-поміж останніх п’ятдесяти трьох розкритих мною злочинів моє ім’я згадувалося лише в чотирьох випадках. Решту сорок дев’ять поліція записала на свій рахунок. Я не ставлю вам за провину те, що ви цього не знаєте. Ви людина ще молода й недосвідчена, але якщо хочете досягти успіху на новому для вас місці, раджу вам працювати зі мною, а не проти мене.

— Я, звісно, дуже би зрадів, якби ви підказали нам, що робити, — змінив тон детектив. — Ми остаточно зайшли в безвихідь.

— Яких заходів ви вжили?

— За паном Танджі, сторожем, встановлено спостереження. У полку, де він служив, про нього відгукуються позитивно. Проти нього нічого немає. А ось дружина його — дама непроста. Гадаю, їй відомо значно більше, ніж вона каже.

— За нею стежать?

— Так, ми пристановили до неї одну з наших співробітниць. Місіс Танджі випиває. Наша співробітниця двічі була поруч із нею, коли та добряче напивалась, але вивудити нічого не змогла.

— Мені повідомили, що вдома у цієї родини побували судові виконавці.

— Так, але борг сплачено.

— А звідки в них з’явилися гроші?

— Із цим чисто. Її чоловік якраз одержав пенсію за півроку.

— Як місіс Танджі пояснює те, що саме вона з’явилася на виклик містера Фелпса, коли той попросив принести кави?

— Вона говорить, що її чоловік того дня дуже втомився і їй хотілося, щоб він відпочив.

— Тепер зрозуміло, чому пізніше його побачили сплячим на стільці. Проти цієї пари в нас нічого немає. Ви запитали її, чому тієї ночі вона так квапилася, що на неї звернув увагу навіть черговий констебль.

— Вона затрималася довше, ніж завжди, і поспішала якомога швидше повернутись додому.

— Мені відомо, що вам із містером Фелпсом удалось обігнати її, хоч ви й виїхали з міністерства майже на двадцять хвилин пізніше.

— Місіс Танджі пояснює це різницею швидкостей омнібуса й кеба.

— А чому вона, увійшовши до оселі, передусім попрямувала в кухню?

— У неї там заховано гроші, якими вона збиралась відкупитися від приставів.

— Ну що ж, принаймні тепер ми знаємо, що в неї на все є готова відповідь. Чи не зустрівся їй хто-небудь на Чарльз-стрит, коли вона йшла додому?

— Місіс Танджі не бачила нікого, крім констебля.

— Ви допитали її ретельно. Що ще зроблено?

— За клерком Горо також стежили весь цей час. Нічого підозрілого. Він також чистий.

— Як ви пояснюєте те, що закалатав дзвоник?

— Я цього геть не розумію. Той, хто це зробив, повинен мати сталеві нерви.

— Дійсно, дивний вчинок. Що ж, дякую за інформацію. Якщо я знайду злочинця, я вас сповіщу.

— Куди тепер вирушимо? — запитав я, коли ми залишили кабінет інспектора..

— До лорда Голдгерста, члена уряду й майбутнього прем’єр-міністра Англії.

Нам пощастило застати лорда в його резиденції на Даунінг-стрит. Голмс передав свою візитівку, і нас одразу ж провели нагору. Церемонно привітавши несподіваних гостей, державний муж усадив нас на канапи по обидва боки каміна, а сам встав перед нами — стрункий, високий, із загостреними рисами обличчя й передчасно посивілим волоссям.

— Я багато чув про вас, містере Голмс, — із посмішкою сказав лорд. — І, звісно, немає сенсу вдавати, ніби я не здогадуюся про причини вашого візиту. В цих стінах відбулась лишень одна подія, яка могла привернути вашу увагу. Чи можу я дізнатися, чиї інтереси ви пильнуєте?

— Містера Персі Фелпса, — відповів Голмс.

— Ось як? Значить, ви розумієте, що наша кревна спорідненість накладає на мене ще більшу відповідальність і внеможливлює будь-яке заступництво. Боюся, ця пригода матиме тяжкі наслідки для його кар’єри.

— А якщо документ віднайдеться?

— Це, безумовно, інша річ.

— Я б хотів поставити вам декілька запитань.

— Радісно поділюся з вами всіма відомостями, які маю.

— Ви особисто віддали розпорядження зняти копію з документа?

— Так.

— Ніхто не міг підслухати вашу розмову?

— Це цілком неможливо.

— Ви казали будь-кому про те, що збираєтеся передати угоду містерові Фелпсу?

— Ні.

— Ви в цьому впевнені?

— Абсолютно!

— Якщо ви нікому нічого не казали й містер Фелпс також, то виходить, крадій опинився там випадково і просто скористався нагодою.

Міністр стримано посміхнувся.

— Це за межами моєї компетенції.

— Я б хотів обговорити з вами ще одне питання, — сказав Голмс, витримавши паузу. — Ви висловлювали побоювання, що якщо подробиці угоди набудуть громадського розголосу, це потягне вкрай неприємні наслідки.

Тінь ковзнула по виразному обличчю політика.

— Вони могли б стати дійсно катастрофічними.

— Що-небудь уже відбулося?

— Поки що ні.

— Якби угода потрапила до французького або, скажімо, російського міністерства іноземних справ, ви б про це дізналися?

— Думаю, що так, — поморщився лорд Голдгерст.

— Минуло вже більше як два місяці. Чи можемо ми виходити з того, що з якихось причин документ іще не потрапив до рук французів і росіян?

Лорд стенув плечима.

— Не варто сподіватися, що крадію знадобився цей документ, щоб почепити його в рамку в своїй вітальні.

— Можливо, він лише чекає, хто запропонує більшу суму.

— Якщо він зачекає ще трохи, то не одержить нічого. Через декілька місяців з угоди буде знято гриф таємності.

— Це дуже важливо, — зазначив Голмс. — Звісно, можна припустити, що крадій тяжко хворий...

— Нервовою лихоманкою, наприклад? — Державний діяч кинув бистрий погляд на Голмса.

— Я цього не казав, — спокійно мовив мій друг. — Проте, високошановний лорде, ми й так уже забрали у вас чимало дорогоцінного часу. Дозвольте відкланятися.

— Бажаю успіху. Упіймайте злочинця, хай би ким він виявився, — напучував нас достойник.

— Приємна людина, — сказав Голмс, коли ми вийшли на Вайтголл. — Але йому доводиться постійно боротися за своє місце. Він небагатий і до того ж повсякчас на ногах. Думаю, і ви помітили, що в нього на черевиках нові набійки... Що ж, Ватсоне, на сьогодні досить, якщо, звісно, я не дістану відповіді на своє оголошення про кеб. Однак я був би вам удячний, якби