Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса - Артур Конан Дойль
— Боже мій! — задихнувся від хвилювання наш клієнт. — Ви що ж, хочете сказати, що всі ці два з лишком місяці, поки я втрачав розум і горів у лихоманці, вкрадені папери лежали в моїй спальні?
— Далебі, так.
— А Джозеф! Який негідник!
— Гм! Боюся, що особа ця є набагато складнішою і небезпечнішою, ніж може здаватися. З того, що я почув від нього, виходить, що він недавно збанкрутував на спекуляціях із цінними паперами і тепер готовий на все, щоб повернути гроші. Ця людина, коли їй випав шанс залагодити свої справи, ні на секунду не замислилася про те, що позбавляє свою сестру щастя, а вас доброго імені.
Персі Фелпс у знемозі відкинувся на спинку крісла.
— Голова йде обертом, — пробурмотів він. — Від ваших слів мені стає зле.
— Найважчим у вашій справі було те, — вів далі Голмс, — що в ній виявилося дуже багато доказів. Головне було приховане за масою другорядного. Чимало зусиль витрачено на те, щоб відновити справжню послідовність подій. Джозефа я почав підозрювати, тільки-но ви сказали, що збиралися того фатального вечора повертатися додому разом із ним. Він цілком міг приїхати до міністерства й пробратися до вашого кабінету, де не раз бував раніше. Коли ж я дізнався, що комусь дуже нетерпеливилося проникнути до вашої спальні, де сховати будь-що міг лише Джозеф — адже ви, прибувши додому з лікарем, зайняли саме його кімнату, — мої підозри переросли в упевненість. Її підживив і той факт, що спробу було здійснено першої ж ночі, коли ви залишилися без доглядальниці, отже, злочинцю було відомо все, що відбувається в оселі.
— Боже, яким я був сліпим!
— Обставини злочину виглядали таким робом: Джозеф Гаррисон увійшов до будинку Міністерства іноземних справ крізь бічні двері з боку Чарльз-стрит. Знаючи дорогу, він попрямував до вас і увійшов до вашого кабінету відразу після того, як ви звідти вийшли. Побачивши, що там нікого немає, він узявся калатати в дзвінок, аж тут його погляд упав на папери на столі. Він тієї-таки миті зрозумів, що перед ним — таємний документ надзвичайної ваги. Такий подарунок долі він знехтувати не міг, а тому схопив папери, сунув їх до кишені й поспішив до виходу. Пам’ятаєте — сонний сторож звернув вашу увагу на дзвінок не зразу, ось цих кількох миттєвостей і вистачило крадієві, щоб зникнути.
До Вокінга Гаррисон повернувся першим же потягом. Вивчивши свою здобич і переконавшись, що угода являє собою величезну цінність, він сховав її в потаємному місці, сподіваючись дістати звідти за день-два і віднести до французького посольства. Але несподівано повернулися ви, і Гаррисона виселили з його кімнати. З тієї хвилини там постійно перебувало як мінімум двоє людей, що не давало йому змоги дістатися свого скарбу. Такий стан речей доводив Гаррисона до сказу, і коли йому здалося, що випала слушна нагода, він спробував викрасти документ. Проте ваше безсоння завадило йому. Пригадуєте, що того дня ви не випили своїх зміцнювальних ліків?
— Пригадую.
— Я впевнений, що він подбав про те, щоб ліки ці подіяли як снодійне, і розраховував на ваш міцний сон. Мені стало очевидним, що Гаррисон повторить свою спробу при першій-ліпшій нагоді — і я йому її надав, відвізши вас до Лондона. Мені довелося примусити міс Гаррисон провести увесь день у вашій кімнаті, щоб зловмисник не випередив мене. Нарешті він переконався, що шлях вільний. На той час я здогадався, що папери, швидше за все, сховано в спальні, але не мав ніякого бажання розбирати всю підлогу й обшивку стін, щоб знайти їх. Я дозволив Гаррисону розкрити свою схованку й заощадив купу часу. А тепер я готовий відповісти на ваші запитання.
— Чому в перший раз Гаррисон вирішив проникнути до кімнати через вікно, якщо цілком міг увійти крізь двері? — поцікавився я.
— Щоб підійти до дверей, треба було пройти повз двері сімох спалень. Прогулятися газоном було набагато безпечніше. Щось іще?
— Як ви думаєте, він не збирався мене вбивати? — запитав Фелпс. — Ніж був потрібен йому лише для того, щоб відчинити вікно?
— Може, й так, — стенув плечима Голмс. — Одне я знаю достоту: містер Джозеф Гаррисон — не та людина, на чиє милосердя я б покладався.
Остання справа Голмса
З важким серцем я беруся до останнього оповідання про мого друга Шерлока Голмса та про дивовижний дар, який він мав. Ви вже познайомилися з коротким і доволі сумбурним звітом про ті надзвичайні події, які мені довелося пережити разом з ним, починаючи з нашої першої випадкової зустрічі й аж до того часу, коли він займався справою, що дістала назву «Морська угода».
На цьому я збирався поставити крапку та не торкатися події, що залишила в моєму житті порожнечу, яку ніщо не змогло заповнити. Я зостався єдиним, хто знає, як усе було насправді, і настав час про це розповісти. Наскільки мені відомо, у друці лише тричі згадувалися ці події: в «Журналь де Женев» від 6 травня 1891 року, в повідомленні «Ройтер», що було передане до англійських газет 7 травня, й у листі полковника Джеймса Моріарті, в котрому він намагається обілити свого брата, грубо викривляючи факти. Тому я й маю намір розповісти світу про те, що насправді відбулося між професором Моріарті й містером Шерлоком Голмсом.
Можливо, читач пам’ятає, що після того, як я одружився та розпочав лікарську практику, близькі взаємини, які існували між мною й Голмсом, зазнали змін. Він як і раніше час від часу навідувався до мене, коли потребував помічника у своїх розслідуваннях, проте траплялося це дедалі рідше, і за весь 1890 рік у мене збереглися записи лише про три справи. Взимку того року та напривесні наступного Голмс розслідував якусь важливу справу на прохання французького уряду. Я отримав від нього
