Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса - Артур Конан Дойль

— Запах тютюну?

— Я не палю, а тому напевне відчув би. Одначе не було й запаху. Єдине, що видалося мені незвичним, — це те, що дружина сторожа, місіс Танджі, так квапливо залишила будинок. Сам сторож стверджує, що вона завжди йде додому приблизно в цей час. Я порадився з поліціянтом, і ми вирішили, що конче треба якомога швидше затримати жінку.

На той час про пригоду вже було відомо в Скотланд-Ярді, й на місце злочину прибув детектив містер Форбс. Він енергійно взявся до справи. Ми найняли кеб і вирушили за вказаною сторожем адресою. Двері нам відчинила дівчина, яка виявилася старшою донькою місіс Танджі. Її мати ще не повернулась, тому нам довелося чекати на неї у вітальні.

Приблизно за десять хвилин почувся стук у двері, й тут ми припустилися помилки, в якій я звинувачую тільки себе: замість того, щоб самим відчинити двері, ми дозволили зробити це дівчині. Ми почули, як вона сказала: «Мамо, тебе хочуть бачити двоє джентльменів», після чого відразу ж почулися швидкі кроки в коридорі. Форбс відчинив двері, і ми вибігли в кухню. Жінка вже була там. Вона з викликом поглянула на нас, але раптом упізнала мене, і на її обличчі з’явився вираз невимовного подиву.

«Боже ти мій, та це ж містер Фелпс із міністерства!» — вигукнула вона. «А від кого ж ви втікали?» — запитав мій супутник. «Я вирішила, що це об’явилися чиновники описувати наше майно, — відповіла місіс Танджі. — Маємо незгоду з місцевим крамарем». — «Не намагайтесь нас обдурити, — сказав на це Форбс. — У нас є підстави вважати, що ви викрали з міністерства важливий документ, а сюди бігли, щоб позбутися його. Вам доведеться вирушити з нами до Скотланд-Ярду, вас там обшукають».

Жінка попервах чинила опір, та ми посадили її в кеб і назад їхали вже втрьох. Проте спочатку ми оглянули кухню, й особливо ретельно — піч, але ні попелу, ані уривків паперу не знайшли. Приїхавши до Скотланд-Ярду, ми негайно відправили місіс Танджі в кімнату для огляду жінок. Я ледве не стратив розуму від хвилювання, очікуючи на результат, але жодних паперів при ній не виявилося.

Лише тоді я повною мірою усвідомив увесь жах ситуації. До тієї хвилини мені було не до роздумів. Я чомусь сподівався, що мені вдасться знайти документ, що називається, по теплому сліду, але нічого не вийшло. Ватсон знає, що ще в школі я був вразливою і чутливою дитиною. Тепер же, коли я згадав про дядька і його колег з уряду, про те, що я осоромив себе, зганьбив усіх, хто бодай якось зі мною пов’язаний, мене охопив розпач. Кому яке діло до того, що я став жертвою неймовірного випадку, якщо на карту поставлено інтереси цілої країни?

Це був кінець і мені, і моїй кар’єрі. Я не пам’ятаю, що сталося потім. Можливо, зі мною трапилась істерика. У пам’яті збереглися лише невиразні уривки: якісь люди у формі юрилися навколо мене, намагаючись заспокоїти, хтось відвіз мене на вокзал Ватерлоо й посадив у потяг до Вокінга. На щастя, в тому самому вагоні опинився лікар Фер’є, наш сусід, який погодився приглянути за мною, а у Вокінгу на станції у мене почався нервовий напад. На той момент, коли я нарешті дістався додому, я вже нічого геть не тямив.

Можете уявити, що почалося, коли моїх близьких розбудив серед ночі дзвінок у двері й вони побачили мене в такому стані! Енні й моя мати були просто вбиті. Лікар Фер’є ще на вокзалі встиг поговорити з детективом, який мене супроводжував, тому зміг пояснити, що трапилось. А невдовзі стало зрозуміло, що я ще не скоро одужаю, і цю кімнату, колишню спальню Джозефа, довелося перетворити на лазарет. Дев’ять тижнів я провів у лихоманці, непритомний. Якби не самовідданість міс Гаррисон і лікарів, я б наразі з вами не розмовляв. Мене не можна було залишати самого ні на хвилину, бо під час нападів я був здатен на що завгодно. Тому вночі тут чергувала доглядальниця. Поступово розум мій почав прояснюватися, а пам’ять повернулася до мене лише три дні тому.

Перше, що я зробив, — телеграфував містерові Форбсу, який веде цю справу. Він приїхав сюди, але нічого втішного повідомити не зміг. Ні доказів, ані слідів так і не вдалося знайти. Сторожа і його дружину ретельно перевірили, але це теж нічого не дало. Тоді підозра поліції впала на молодого Чарльза Горо, який того дня затримався на роботі. Однак довести його причетність до справи не вдалось, і слідство зайшло в глухий кут. Містере Голмс, ви є моєю останньою надією. Ви один зможете врятувати мою честь і становище.

Стомлений розповіддю, нещасний упав на подушки, а міс Гаррисон подала йому зміцнювальні ліки. Голмс сидів, опустивши повіки і захиливши голову на спинку крісла. Він здавався розслабленим і зануреним у себе, але я знав, що це все означає найвищу міру розумового напруження.

— Ви розповіли все так детально, — нарешті заговорив він, — що в мене майже не зосталося запитань. Але одну надзвичайно важливу обставину я таки хотів би прояснити. Ви говорили кому-небудь про завдання, яке вам було доручене?

— Ні.

— А міс Гаррисон?

— Звісно, ні.

— Після того, як ви дістали розпорядження міністра, ви не зустрічалися з кимось із ваших близьких, хоча б випадково?

— Ні з ким.

— А хто з них бував у вашому службовому кабінеті?

— Думаю, що всі.

— Утім, це, безумовно ж, не має жодного стосунку до справи, якщо ви нікому не казали про доручене завдання. Що вам відомо про сторожа?

— Майже нічого. Хіба тільки те, що він є відставним солдатом.

— Якого полку?

— Здається, Колдстримського гвардійського.

— Дякую вам. Решту подробиць я зможу дізнатись у Форбса. Поліція чудово вміє збирати факти, але не завжди здатна ними розпорядитись як слід. Яка дивна квітка!

Голмс підійшов до вікна і, взявши за стебло пониклу квітку в’юнкої мускусної троянди, почав милуватися захопливим поєднанням кольору малинових пелюсток і листя. Якось раніше мені не випадало помічати за ним такої цікавості до живої природи.

— Ніде так не потрібна логіка, як у релігії, — несподівано промовив мій друг. — Логіка здатна перетворити її в точну науку. Мені здається, що наша віра в Провидіння може цілком ґрунтуватися на факті існування квітів. Решта — наші сили, бажання, їжа, яку