Твій на місяць - Анастасія Соловйова

Виходжу з номера і стукаю у сусідні двері.

— Які плани? — запитує Роман, впускаючи мене в приміщення. Нічого нового — цілком ідентичний номер, тільки колір шпалер яскравіший.

— Басейн! Ти взяв із собою плавки?

— Так. Зараз переодягнуся, почекай тут.

Роман ховається у ванній кімнаті, а я завзято кусаю себе за зап'ястя — бажання вломитися до нього і застати напівголим настільки сильне, що я дивом стримуюсь. Все одно в басейні побачу його тіло, залишилося почекати зовсім трішки.

— Ти взагалі хочеш іти туди? — запитую, коли Роман виходить з ванної у футболці та джинсах.

— Хочу побачити тебе в купальнику, а решта не має значення, — з натяком усміхається він, зухвало підводячи і опускаючи брови.

Я починаю дико реготати.

— Пробач, але твої викрутаси сексуального мачо на мене не діють. Мені більше до вподоби природність і щирість, а не показові підморгування, погляди з прищуром і навмисне спокуслива посмішка.

— Я повинен був спробувати, — знизує плечима Роман. — Ніяк не можу звикнути, що на тебе не діють перевірені способи.

— Не терплю фальш у будь-якому її прояві. Ти мені подобаєшся без маски владного циніка. Я б ніколи в житті не посперечалася з тобою, якби за байдужим поглядом і жахливими жартами не ховалась поранена душа. Така сама, як у мене.

У погляді Романа бачу сумнів і подяку, він швидко підходить до мене, обіймає і цілує. Я гублюся, все дуже несподівано — його губи торкаються моїх, руки ковзають по спині, язик обережно вторгається всередину. З мого рта виривається тихий стогін, я обиваю його шию і відповідаю на поцілунок з усією пристрастю і ніжністю, що киплять у венах.

Наш поцілунок трепетний, лагідний, солодко-повільний та заспокійливий. Жодних заборонених дотиків, все скромно, навіть надто скромно. Мені так мало! Хочу його кожною клітиною тіла, хочу розчинитись у ньому, дихати і жити їм, не замислюючись про наслідки. Ніколи не підозрювала, що любити так страшно, чудово та болісно. Всередині мене — цілий всесвіт із зорями, що іскряться від внутрішнього тепла, з тонким місяцем надії та з планетами, ім'я яким Трепет, Довіра, Захват і Щастя.

Дихаю Романом, розчиняюся щомиті, притискаючись до нього все сильніше. Я задихаюся від переповнюючих почуттів, я звертаюся до богів, у яких не вірю — нехай ця хвилина відчайдушного щастя ніколи не закінчується. Невже може бути ще краще, ще сильніше та повніше? Здається, я й так умираю.

Дурна, адже я всерйоз вважала ідіотською фразу "Зупинися, мить, ти прекрасна". Але зараз думаю так само, як і нещасний Фауст.

А, начхати на все — я запускаю руки під футболку Романа, проводжу пальцями по сталевому пресу, відчуваючи шалений жар його тіла. Хто вигадав одяг? Він так заважає нам, жалюгідний клаптик тканини, що відокремлює двох людей, штучний бар'єр, який я хочу подолати.

Проводжу долонею вгору — і поцілунок різко припиняється.

— Ми збиралися в басейн, — видихає Роман, перехоплюючи мою руку і забираючи її.

— Але …

Я намагаюся заперечити, але він накриває мій рот своєю теплою долонею.

— Жодних відмовок. Ідемо, поки басейн не закрився.

Розплющую очі, щоб відчути всю красу реальності: бежеві стіни, штучне освітлення, похмурий Роман і відчайдушно-холодна ніч за вікном. Мить не зупинилася, а нахабно відфутболила мене зневажливою усмішкою.