Твій на місяць - Анастасія Соловйова

Зупиняюсь у нерішучості біля третього під'їзду багатоповерхівки. До зустрічі з Ксюхою залишилося півгодини, але я на неї встигаю. 

З потрібного мені під'їзду виходить жінка з кудлатим песиком на повідку. Не гаючи часу, я прослизаю повз неї і тільки потім набираю номер Романа.

— Слухаю, — на четвертому гудку він нарешті піднімає слухавку.

— Ти вдома?

— Так, але …

— Я тут поряд, хочу тобі щось передати. Це роздруківка з інформацією про вихідні — тараторю я, піднімаючись нагору.

— Асю, зараз не найкращий момент для зустрічі. Ти можеш скинути все в телеграм? — напружено відповідає Роман.

Від хвилювання у мене крутиться голова, а серце скоро вилетить із грудей. Не зациклююсь на його словах, можливо, у нього є плани на вечір.

— Я на хвилинку. Відкривай, — спітнілими пальцями скидаю виклик і, зупиняючись біля дверей, натискаю кнопку дзвінка.

Роман відкриває майже одразу. Погляд напружений, на обличчі ні тіні посмішки. Я перетворююся на кам'яний стовп: ніколи не бачила його таким суворим і зосередженим, через що тілом біжать крижані мурашки, а живіт неприємно скручує. 

Він пошкодував про вчорашній поцілунок? Чи я відірвала його від чогось важливого? Або когось?

— Привіт, — бурмочу невпевнено. — Вибач, що приперлася без попередження.

— Я ж сказав: ти вибрала поганий момент, та ще й причину безглузду вигадала, — говорить Роман холодним голосом.

— Не бісися, я ж вибачилася, — на зміну незручності приходить цілюща злість. — Тримай.

Простягаю йому ідіотську, абсолютно марну роздруківку. Він неохоче бере зім'ятий листок.

Чую, як із ванної доноситься шум води, а через секунду звідти виходить струнка висока брюнетка в джинсах і картатій сорочці, на якій розстебнуті два верхні ґудзики. Дівчина повертається до мене, по-доброму посміхається та киває на знак вітання. Мимоволі помічаю, що вона красива: пухкі губи, карі очі, довге кучеряве волосся, ямочки на щоках.

Моє серце пронизують сотні гострих голок, з горла так і проситься назовні відчайдушний схлип, але я вчасно ковтаю і ховаю в зачатку істерику. Все нормально, так і має бути. Він мені нічого не обіцяв, тому може хоч груповуху у власній квартирі влаштовувати. Але тільки душа кровоточить, а так все прекрасно.

— Асю, — змучено видихає Роман, не відводячи від мене пронизливого погляду. Він намагається схопити мене за руку, але я хитаю головою та відступаю назад. — Асю, почекай…

— Вибач, я не подумала, що ти можеш бути не один.

Я ганебно тікаю. Перестрибую через три сходинки, бачачи перед собою тільки каламутну пелену, спотикаюся і падаю, обдерши долоні до крові. Це всього кілька подряпин, та джинси в пилюці, з ким не буває. Але я більше не стримуюсь — плюхаюся на брудну підлогу і плачу, розмазуючи сльози рукавами, схлипую і здригаюсь усім тілом, знову і знову прокручуючи в голові побачену картину.

У глибині душі сподіваюся, що Роман знайде мене тут, між третім і четвертим поверхом, пояснить, чому був такий холодний зі мною, втішить і заспокоїть. І обов'язково зізнається — та брюнетка випадково зайшла до нього в квартиру, а я, дурненька, нафантазувала якусь нісенітницю.

Але Роман не приходить. Через десять хвилин я заспокоююся і виходжу з під'їзду з гордо піднятою головою. Досить ридати! Краще бухатиму з Ксю до втрати свідомості.