Дожени або зникни - Наталі Саксаганська

Побачення. Частина третя.

Дівчата-продавчині швиденько підібрали модні спортивні комплекти для Ореста та Солі. Орест хутко розрахувався карткою, задоволений тим, що Соломія тепер точно не змерзне. Хлопець  відчинив дверцята машини, запрошуючи Солю в наступну пригоду.

— Щодо останньої загадки, куди ми їдемо? Кого ти називаєш Громом?

— Скоро побачиш, май трішки терпіння, — на це Орест лише посміхнувся.

Левицький  вправно повернув в провулок та виїхав на ґрунтову дорогу. Кілька хвилин і вони вже були на місці. Хлопець першим вийшов з авта, відчинивши дверцята для Соломії.  Солі вже не терпілося дізнатися де вони.  Згодом вона побачила браму з надписом «Кінний клуб».

Дівчина була в захваті, їй ще з дитинства подобалися коні, хоча вона і звикла милуватися ними на відстані. В зоопарку, наприклад, чи в кіно.

Орест відчував її нетерпіння, він поклав долоні на її талію, за мить притягнув Солю ближче  і замкнувши в міцному кільці своїх рук, притулив до себе. Коли він її обіймав, Соломія не могла ні про що більше думати, крім нього. Вона і сама не зрозуміла як цей хлопець, якого вона вважала зарозумілим мажором заполонив її думки. І зараз, вона розчинилася в його теплих обіймах, танучи, як морозиво на спеці.

— Ласкаво прошу до мого улюбленого місця на землі, — промовив він, запрошуючи зайти всередину.

Клуб був величезний, з просторими стайнями та величними пасовищами, де кілька коней неквапливо паслися, відчуваючи повну свободу. Орест впевнено повів Соломію через територію, зупиняючись біля кожного загону, щоб привітатися з працівниками та показати їй кращого з кращих.

— Ось мій улюблений друг, — сказав Орест, вказуючи на величного темно-каштанового коня, що спокійно чекав на нього у стайні.

— Який він гарний! Здогадуюсь як його звати, — з захопленням промовила Соломія.

— Це Грім. Ми разом вже багато років, — з гордістю відповів Орест, гладячи коня по шиї, - батько подарував його мені, коли я ще був малим.

— Ого. Які у вас подарунки! — Зазвичай простим дітям  дарують хом'яків та котиків.

— Але я не із простих дітей, — без тіні зухвальства промовив хлопець.

Він швидко підготував Грома до їзди, вправно накладаючи сідло та вуздечку. Потім Орест легко скочив у сідло і, підкоряючись легкому натиску його ніг, кінь плавно рушив уперед. Вони вирушили на відкриту арену для верхової їзди, де Орест продемонстрував свою майстерність. Він керував Громом з такою легкістю, що здавалося, ніби вони були єдиним цілим.

Кінь слухняно виконував кожну команду: швидко міняв напрямок, підіймався на задні ноги, робив стрибки через перешкоди. Кожен рух був витонченим і точним. Соломія не могла відвести очей від цього видовища.

Після декількох хвилин  Орест зупинив коня поруч із Солею і, злегка усміхнувшись, протягнув їй руку.

— Хочеш спробувати? Я допоможу тобі, — сказав він, дивлячись їй в очі.

Соломія трохи вагалася, але бачачи його впевненість і відчуваючи тепло його руки, зважилася.

— Так, хочу! — Вигукнула вона.

Орест допоміг їй сісти у сідло, уважно стежачи за кожним її рухом. Він обережно обійняв її ззаду, тримаючи повіддя і показуючи, як керувати конем. Спочатку Грім йшов повільно, даючи Соломії час звикнути, але з кожною хвилиною її впевненість зростала.

— Ти чудово справляєшся! — Заохочував Орест, допомагаючи їй направляти коня.

Вони скакали разом, їхній сміх лунав навколо, і цей момент здавався їм чарівним. Соломія відчула, як її страх зник, залишаючи тільки радість від нового досвіду та відчуття свободи. Коли вони нарешті зупинилися, Орест зіскочив першим з коня, потім допоміг спуститися Солі.

— Це було неймовірно! Дякую, Оресте, — сказала вона, обіймаючи його.

— Я радий, що тобі сподобалось, — відповів він, м'яко посміхаючись.

Того дня Соломія зрозуміла, що відкрила  для себе новий світ, де відчула не лише силу і красу верхової їзди, але й щось глибше — зв'язок, який виник між нею та Орестом, а також з дивовижною твариною, на ім'я Грім.

Додому вони повертались втомлені та  щасливі. 

— Оресте, вибач мені.

— За що? — Не зрозумів.

— Що спочатку не роздивилася тебе… Ти інший, не такий як я про тебе думала, не такий як про тебе говорять…

— Тільки нікому про це не кажи, нехай це буде нашою таємницею.

Він провів долонею по її обличчю і розчинив думки в глибокому поцілунку. Соля ніжно обвела його шию руками, легенько піддалася вперед, щоб стати ще ближчою до Ореста.

— Ще одне, — раптом він зупинився, заглядаючи в її очі, — я заморився ховатися, хочу, щоб всі знали, що ти моя. Тому в універ завтра їдемо разом.

Дівчина не кліпаючи вдивлялася в нього, вона мовчала, але її легка усмішка говорила за неї.

На небі вже з'явилися зорі, коли Соля попрощалася з Орестом.  Вона відчувала себе так, ніби світ навколо набув нових яскравих барв. Відкривши двері свого будинку, Соломія увімкнула світло і мимоволі усміхнулася, згадавши все що з нею сьогодні трапилось.

Вона пройшла до своєї кімнати, збираючись переодягтися в зручний одяг, але несподівано зупинилася. На ліжку стояла велика коробка, обгорнута в ніжний рожевий папір і перев’язана атласною стрічкою. Соломія підняла брови від здивування і підняла коробку, розглядаючи її з усіх боків. До стрічки був прикріплений невеличкий конверт.

Відкривши його, вона прочитала акуратно написані слова:

Солю! Ця сукня — для особливих моментів, які я сподіваюся, ми проведемо разом. Ти заслуговуєш на все найкраще.

 Орест.

Серце Соломії забилося швидше, вона розв'язала стрічку і відкинула кришку коробки. Всередині лежала розкішна сукня кольору шампанського, зроблена з найтоншого шовку та вишуканого мережева. Сукня сяяла у світлі лампи, і Соломія не могла повірити своїм очам. Це була та сама сукня з бутика, яка їй сподобалась.

Вона обережно витягнула її з коробки, відчуваючи, як тканина ніжно ковзає між її пальцями.  Відчуття тепла й вдячності заполонили її душу. Соломія підійшла до дзеркала і, не вагаючись, одягла подарунок.