Його нагорода - Лія Серебро

У найкоротші терміни, без особливих зусиль вона визначилася з місцем для вечері і з подарунком. Проходячи центром міста Анжеліка побачила, як будується головний ювелірний магазин Алекса. Працівники як бджілки працювали над фасадом будівлі. Подумки вона намалювала в себе в голові вже відбудований фасад магазину, де елегантним шрифтом написано її ім'я і висить банер з її зображенням.

-Завтра нічого не плануй на вечір, Алекс! У мене для тебе сюрприз!" - повідомила Алексу телефоном Анжеліка.

Алекс, який нічого не підозрював, своєю чергою, сильно засмутив Анжеліку несподіваною для неї відповіддю.

-Ангеле мій, у мене на завтра запланована серйозна зустріч. Це з приводу відкриття моєї мережі! І є ймовірність, що я можу не встигнути вирішити всі справи до вечора!

-А ти постарайся! Алекс, будь ласка! Я чекатиму на тебе в кафе біля річки. Пам'ятаєш? Там відбулося наше перше побачення!" - з надією вмовляла його Анжеліка.

Натхненна на той момент своєю грандіозною ідеєю, вона не допускала навіть і думки, що в Алекса може щось не вийти і він не прийде. Навіть якщо затримається, вона почекає!

- Сюрприз має відбутися! І крапка!" - подумала вона, позіхнувши, і солодко заснула в передчутті завтрашнього дня.

 Вдень вона погуляла з Тайсоном, приділила час матері, допомагаючи їй по господарству, повчила трохи конспекти, а надвечір стала збиратися на особливе для неї побачення. Своєму зовнішньому вигляду Анжеліка вирішила не приділяти особливої уваги. Обстановка і сама кав'ярня не вимагали грандіозного вбрання, укладки та особливого макіяжу. Вона одягла комплект з ліліями, який подарував їй Алекс на день народження, заплела волосся в тугий і суворий пучок і вбралася в теплу, середньо довжини, бежеву сукню. Сукня чудово сиділа на її фігурі. Доповнивши образ білими кедами і чорною косухою, вона цілком була задоволена своїм зовнішнім виглядом. О шостій годині вечора вона вже сиділа в замовленій нею заздалегідь альтанці, розглядала меню і чекала Алекса.

Минуло пів години, і Алекса ще не було. Анжеліку це не засмучувало, оскільки Алекс заздалегідь попередив її. Випивши вже другу чашечку еспресо, Анжеліка все ж відправила повідомлення Алексу з нагадуванням, що чекає на нього.

Через сорок хвилин вона нарешті почула поруч кроки і голоси. Голос був жіночий і вона здивовано обернулася в бік, де знаходилися столики для відвідувачів. -Туди не можна! Там орендовано для привату!" - кричав офіціант жінці, яка стрімко наближалася до місця, де сиділа Анжеліка.

- Якого біса вона тут робить? Ще й сюди пре як танк!" - встигла подумати Анжеліка, перш ніж жінка перетнула поріг альтанки і, не звертаючи уваги на заборонені вигуки офіціантів, увійшла до Анжеліки.

-Що треба? - конкретно запитала, введена поведінкою жінки в ступор, Анжеліка.

Це була та психічно ненормальна жінка, у якої колись був швидкоплинний і такий горезвісний роман з Алексом. Її риб'ячі очі при вечірньому світлі здавалися ще більш божевільними. До того ж по жінці явно було видно, що, найімовірніше, у неї загострення. Зовнішній вигляд її залишав бажати кращого. Якась очманіла маска з'явилася на її і так уже позбавленому розуму обличчі. Жінка присіла поруч з Анжелікою і пильно продовжувала дивитися на неї, не промовивши ні слова.

-Господи, що це ще за покарання? Що вона тут робить? І звідки взагалі знає, що ми маємо зустрітися тут з Алексом? В Алекса явно було щось із головою, якщо він на неї звернув увагу! Хвора мавпа! Де ж Алекс! Чорт забирай!!!- думала про себе Анжеліка, поки та пильно роздивлялася її і мовчала.

-"І що тільки він у тобі знайшов..." - хитаючи головою і роздивляючись Анжеліку з ніг до голови, нарешті заговорила Софія.

-"Я з хворими не розмовляю!" - вирішила не підтримувати діалог Анжеліка, і відвернула голову в протилежний бік. Вона сподівалася, що ось ось з'явиться Алекс і видворить її звідти. До того ж вона вочевидь не хотіла псувати собі настрій і цей вечір через жінку, яка збожеволіла.

-Він зіпсує тобі життя, дівчинко! Згадаєш мої слова!!! Не думай що він такий хороший і бездоганний! У нього є свої скелети в шафі! Ти не будеш із ним щаслива, глупа дівчинко... - раптом понесло ненормальну Софію.

-Анжеліка! Люба! - в альтанку нарешті увірвався захеканий Алекс.

-Ну нарешті! - Анжеліка встала з-за столу і кинулася йому в обійми.

-Так, а ти що тут робиш? Софія! Ну ж бо швиденько встала і вийшла звідси! Давай по-хорошому?!  Так? Інакше я миттю дзвоню твоєму чоловікові, і він знайде на тебе управу! - Алекс знав підхід до цієї жінки.

Софія смиренно встала і покинула альтанку.

-"Згадаєш мої слова, Анжеліко!" - все ж таки встигла вона ляпнути, прикриваючи двері.

-Які слова? Що вона встигла тобі наговорити? - схвильовано запитав Алекс.

-Нічого важливого! Ти сам сказав не варто звертати на неї уваги! Милий!!! Ти пам'ятаєш, який сьогодні день? Або хоча б здогадуєшся, чому я вирішила влаштувати тобі сюрприз?" - урочистим голосом промовила Анжеліка.

Алекс почухав потилицю і було видно, що він старанно думає.

-Це тобі! - вона простягнула йому маленьку коробочку зі срібними шпильками.

Алекс дбайливо відкрив її і насамперед дістав маленький згорток паперу.