Барсику, де мій заєць? - Тіна Вітовт

Все було чудово. Дні минали у ніжності та коханні. Ми були відірвані від світу у прямому і переносному значенні цього слова. Все що відбувалося десь там нас взагалі не цікавило.

Це справді було щастя - перебувати разом зі своєю парою, насолоджуватися життям, поглинати кожну спільну хвилину нашого часу. Мені не хотілося щоб цей час закінчувався. 

Я прекрасно розумів, що рано чи пізно ми повернемося до нашого звичного способу життя. Нам доведеться заново знайомитися. Адже ми так і не відкрилися ким є у суспільстві - просто не було потреби у тому. Яка різниця який ти займаєш соціальний щабель, коли тут у лісі ми рівні у шансах на виживання, і ніхто не гляне ким ти являєшся, ніякий соціальний статус тут не грає жодної ролі.

Це почуття рівноваги та того що все залежить тільки від твоїх особистих зусиль, напевно, і привело мене сюди, у ліс у лоно дикої природи. Хотілося втекти від гамірного світу, набридло нести тягар відповідальності до свого свого статусу та поставлених очікувань рідних. 

Мені просто необхідно було знайти час для відпочинку, щоб набратися терпіння та сил, для продовження досягнення поставлених перед собою цілей. Я ніколи не відмовлявся від своїх мрій досягнути успіху, та і ніколи не боявся відповідальності - знаю ціну усьому, і завжди працював на результат не жаліючи себе.

Зараз же я, як ніколи, навіть працюючи на межі своїх можливостей, почуваюся щаслим що можу допомогти розвиватися своїй дівчинці. Так як не маючи за плечима того багажу знань та практичних робіт, я б і не зміг впоратися з тими випробуваннями що у нас були, за весь проведений разом період.

Сьогодні ми вирішили поганяти дичину по лісу. Хороша сонячна погода, ще поки тепла осінь з погожими днями, от і використовуємо можливість побігати. Скоро розпочнеться сезон дощів, не так комфортно бігати по мокрому лісі.

Сонечко світить яскраво, пробиваючись крізь призму листя старезних кремезних заростей, та і молодих дерев. Ця гра світла з листям, яке вже встигло змінити свій колір, пофарбувавши ліс у різні і такі чарівні фарби осені.

У мені зараз романтик співає у душі. А вся причина у одній маленькій та жвавій кішечці, що прикрашає своєю присутністю кожен мій день.

Незнаю чому, але спочатку вирішили пробігтися у людській іпостасі, та спробувати себе у вистеженні дичини таким чином. У звіриній подобі це завжди легко, все ж таки ми хижаки, і досить вправні мисливці.

Ліза втекла від мене кілька хвилин тому. Ну нічого, я її швидко спіймаю. Вирішила погратися? Нехай, так навіть цікавіше.

Ішов, посміхався сам до себе, це вже клініка, але нічого не можу подіяти з собою. Я закохався, і це почуття ні з чим не зрівняти, те що було з Міланою - прості квіточки, так собі маленьке захоплення. Зараз же мої почуття глибинні.

Я приготував сюрприз для малої, надіюсь їй сподобається. Ніколи раніше не робив стільки приємних дрібничок ні для кого.

Мою увагу привернула якась метушня у заростях, переляканий заєць прошмигнув повз мене. Похитав головою, от же ж Лізка, знову за своє, зайців ганяє. От подобаються їй ці вухасті та пухнасті.

Але рик дикого ведмедя пустив табун переляканих мурах. У мене мороз по шкірі, в тій стороні звідки долинув страшний рев моя дівчинка. І саме страшне - я не чую її, тільки був маленький переляканий писк. І це все. Більше ні звуку.

Не витрачаючи жодної секунди на не потрібні роздуми перетворився у стрибку в барса. Кинувся на звук, готовий захищати свою пару. У цю мить мій барс був готовий роздерти будь-кого хто стане небезпекою для життя Лізи.