Попелюшка мимоволі - Надія Голубицька

- Ти справляєш враження розсудливої ​​людини, а говориш нісенітницю. Подумай логічно, якщо мені були потрібні гроші і забезпечене життя, навіщо мені зізнаватися, що я не Ліз? Адже ти б нізащо сам не здогадався, що я - не твоя дружина.

Але її доводи, здавалося, канули в порожнечу, Дмитро не захотів її почути, відвернувся і звелів Павлу, що сидів за кермом, не зводити з неї очей, поки він не повернеться, але Варя втримала його.

- Я бачу, що мені тебе не переконати, - приречено здалася вона. - Добре, я поїду з тобою і зроблю все, як ти хочеш. Але, будь ласка, дозволь мені попередити рідних про свій від'їзд. Просто якщо я зникну, нічого не пояснивши, мама буде переживати, а їй це шкідливо, у неї хворе серце.

- Ти зовсім мене за ідіота маєш, - розсміявся він з іронією. - Я зараз тебе відпущу, а ти втечеш. І не мрій. Зателефонуєш і попередиш.

Варя відкрила було рота, щоб спробувати його переконати, але побачивши вираз його обличчя, приречено відкинулася на спинку сидіння.

- Шеф, давайте я з нею піду і простежу, щоб вона не втекла, - почувся раптом голос Павла.

Дмитро постояв трохи в нерішучості, але потім погодився, додавши:

- Май на увазі, якщо вона втече, відповіси головою.

Коли Варя з Павлом увійшли до вестибюлю лікарні, він попрямував до однієї з канапок, які стояли під стінкою і сказав їй з підбадьорюючою посмішкою:

- Ви йдіть, а я Вас тут почекаю.

Дівчина розгубилася і пробурмотіла, недовірливо дивлячись на нього:

- А якщо я втечу?

- Ідіть швидше, - посмішка Павла стала ще ширше. - І ще, не намагайтеся зараз що-небудь довести шефу, дайте йому час охолонути і все обміркувати. Ось побачите, він ще вибачатимиться за таке ставлення.

- Боюся, що це не в моєму випадку, - сумно промовила Варя і відправилася на пошуки мами з сестрою.

Її лякало повернення в Італію, звідки вона насилу вибралася. Вона відчувала, що ця поїздка може коштувати їй дуже дорого, але змінити зараз вже нічого не могла.