Кувала Зозуля - Джоан Роулінг

Робін знову надягала блискуче пальто, щоб потягнути час.

Ніби між іншим вона спитала, крутячись перед дзеркалом:

— А вона точно говорила до Евана Дафілда?

— Та звісно! — обурилася Мел, ніби Робін ображала її інтелект.— Кого б ще вона запрошувала до своєї квартири о такій годині? їй страшенно кортіло з ним побачитися.

— Боже, у нього такі очі,— сказала дівчина з волоссям як цукрова вата.— Він просто розкішний. І такий харизматичний у житті. Він якось сюди приходив з нею. Божечки, просто сексі.

За десять хвилин, коли Робін пройшлася перед Страйком ще у двох убраннях, перед продавчинями вони погодилися, що паєткове пальто — найкраще з усіх. Постановили (й отримали згоду від продавчинь), що слід завтра привести Сандру, щоб сама подивилася. Страйк зарезервував пальто вартістю п’ять тисяч фунтів на ім’я Андре Аткінсона, дав вигаданий номер мобільного і разом з Робін вийшов з бутика під хор добрих побажань — ніби уже витратив тут гроші.

Вони мовчки пройшли ярдів п’ятдесят, а тоді Страйк запалив цигарку і сказав:

— Ви мене вразили.

Робін просяяла від гордості.

5

На станції на Нью-Бонд-стріт Страйк і Робін попрощалися. Робін на метро поїхала до офісу дзвонити у «БестФілм», шукати у довідниках тітку Рошель Оніфаде й ховатися від «Тимчасових рішень» («І двері замкніть»,— порадив Страйк).

Страйк купив газету і на метро ж таки поїхав на станцію «Найтсбридж», а звідти, маючи вільний час, пройшовся пішки до бару-ресторану «Серпентайн», який Бристоу обрав для обідньої зустрічі.

Він пройшов Гайд-парком з його затіненими тротуарами, перетнув піщану вуздечку стежки Роттен-роу. Головні пункти свідчень дівчини на ім’я Мел Страйк записав ще в метро, а тепер, серед пронизаної сонцем зелені, його думки блукали, і виринали спогади про Робін, одягнену в тісну зелену сукню.

Він розумів, що своєю реакцією засмутив її; але та мить була позначена дивною інтимністю, а саме інтимність нині Страйкові була потрібна найменше, надто з Робін, такою розумною, професійною, поміркованою. Страйкові подобалося її товариство, він цінував те, як вона поважає його приватне життя і тримає свою цікавість при собі. Бачить Бог, думав Страйк, відступаючи, щоб пропустити велосипедистку, ця якість нечасто траплялася йому в житті, а надто серед жінок. Але той факт, що досить скоро він звільниться від товариства Робін, складав невід’ємну частину приємності цього товариства; той факт, що незабаром вона піде, встановлював, як і обручка на її пальці, вдале обмеження. Робін подобалася Страйкові, він був їй вдячний, а сьогодні вранці вона взагалі його вразила; але, не маючи проблем із зором, зате маючи нормальне лібідо, він кожного дня, коли вона сиділа за комп’ютером в офісі, бачив, яка вона зваблива дівчина. Не красуня, і близько не рівня Шарлотті, але дуже мила.

І цей факт постав перед ним цілком чітко, коли вона вийшла з примірочної у тій тісній зеленій сукні, й у результаті йому довелося буквально відвести очі. Страйк навіть не думав, що вона могла навмисне його провокувати, але усвідомлював хисткий баланс, який варто зберегти задля власного душевного здоров’я. Робін була єдиною людиною, з якою він спілкувався постійно, і він раціонально оцінював власну нинішню вразливість; також Страйк виснував (за певними недомовками), що її нареченому не подобається те, що Робін покинула агенцію заради імпровізованого працевлаштування у нього. Звідки не глянь, найбезпечніше було не дати тій новонародженій дружбі стати надто теплою; краще не милуватися відкрито фігурою Робін, огорненою трикотажем.

У «Серпентайні» Страйк ще не бував. Ресторан стояв на березі озера, де плавали човни, і являв собою екстравагантну будівлю, яка більш за все нагадувала футуристичну пагоду. Масивний білий дах, схожий на гігантську розгорнуту книгу, покладену сторінками униз, лежав на опорах з гофрованого скла. Велика плакуча верба гладила вітами стіну ресторану і полоскала їх в озерній воді.

День був прохолодний, вітряний, але краєвид на залите сонцем озеро був пречудовий. Страйк обрав столик на терасі, просто біля води, замовив пінту темного корнволльського пива і сів читати газету.

Бристоу запізнювався уже на десять хвилин, коли до столика підійшов високий, з доброю поставою рудуватий чоловік у дорогому костюмі.

— Містер Страйк?

Віком під шістдесят, він зберіг усе волосся, мав чітко окреслену нижню щелепу й виразні вилиці й справляв враження майже-знаменитого актора, якого взяли на роль заможного бізнесмена у міні-серіалі. Страйк, маючи треновану пам’ять, одразу впізнав у ньому людину з фотографій, які Робін знайшла в інтернеті,— того високого чоловіка, який ніби гидився власним оточенням на похороні Лули Лендрі.

— Тоні Лендрі. Дядько Джона й Лули. Дозволите сісти?

Його усмішка була, мабуть, найвиразнішим прикладом нещирої гримаси для соціуму, що Страйк бачив за все життя: ледь оголені рівні білі зуби. Тоні Лендрі скинув пальто, повісив його на спинку стільця і сів навпроти Страйка.

— Джон затримується в офісі,— повідомив він. Вітерець розвіяв його волосся, відкривши залисини на скронях.— Попросив Елісон вам подзвонити й попередити. Я у той момент якраз проходив повз її стіл, тож запропонував повідомити про це особисто. Це дає мені змогу перемовитися з вами приватно. Я чекав, коли ви мені подзвоните; мені відомо, що ви потроху опрацьовуєте всіх знайомих мого небожа.

Він дістав з кишені піджака окуляри у сталевій оправі, надягнув їх і зазирнув у меню. Страйк відпив ще пива, чекаючи.

— Чув, що ви мали розмову з місіс Бестиґі,— сказав Лендрі, відклавши меню, знявши окуляри й повернувши їх до кишені.

— Мав,— підтвердив Страйк.

— Так. Тенсі, понад сумнів, має добрі наміри, але робить собі сумнівну послугу, повторюючи історію, неправдивість якої поліція вже довела. Дуже сумнівну послугу,— зловісно повторив Лендрі.— Я казав це Джонові. Його перший обов’язок — захищати інтереси клієнта фірми... Буду террин зі свинини,— сказав він до офіціантки, яка саме підійшла,— і воду без газу. У пляшці. Отже,— провадив він,— краще мені говорити прямо, містере Страйк. З багатьох причин — і всі ці причини досить серйозні — я проти того, щоб хтось копирсався в обставинах смерті Лули. Не чекаю, що ви зі мною погодитися. Ви на життя заробляєте тим, що розкопуєте обставини сімейних трагедій.

Лендрі знову агресивно й невесело усміхнувся.

— Не те щоб я вам не співчував. Нам усім доводиться якось заробляти на прожиття, і не сумніваюся, що чимало людей назве мою професію такою самою паразитичною, як і вашу. Мабуть, для нас обох буде корисно, якщо я викладу вам певні факти