Українська література » » Кувала Зозуля - Джоан Роулінг

Кувала Зозуля - Джоан Роулінг

---
Читаємо онлайн Кувала Зозуля - Джоан Роулінг
постаті, які щосекунди чіткішали.— Ви хочете сказати... маєте на увазі... хочете сказати, що він може бути правий, і дійсно мало місце у...

— Наша зупинка.

Білостінний бутик, який вони шукали, стояв на чи не найдорожчій землі у Лондоні — на Кондуїт-стріт, неподалік Нью-Бонд-стріт. Як на Страйка, у його яскравій вітрині було виставлено строкатий набір непотребу. Тут були розшиті бісером подушки й ароматичні свічки у срібних горнятках; художньо задраповані відрізи шифону; пістряві каптани, одягнені на безликі манекени; надзвичайно потворні великі сумки; і все це на тлі, оформленому у стилі поп-арт. Ця кричуща демонстрація на честь споживацтва дратувала дух і око. Страйк легко міг уявити тут Тенсі Бестиґі й Урсулу Мей, які досвідченим оком роздивляються цінники і беруть сумочки з крокодилової шкіри за чотиризначні суми — без тіні задоволення, просто щоб нещасливий шлюб окупився бодай у грошовому еквіваленті.

Поруч з ним Робін теж вдивлялася у вітрину, але заледве усвідомлювала, що саме бачить перед собою. Сьогодні вранці, поки Страйк курив надворі, їй подзвонили з пропозицією роботи — якраз перед дзвінком з «Тимчасових рішень». Щоразу, думаючи про цю пропозицію, яку треба було прийняти чи відхилити протягом двох днів, вона відчувала глибоке хвилювання десь усередині — й переконувала себе, що воно приємне, хоча насправді те почуття більше нагадувало жах.

Пропозицію треба було приймати. Багато плюсів. Платили рівно стільки, скільки очікували вони з Метью. Офіс був ошатний, зручно розташований у Вест-Енді. Вони з Метью зможуть разом обідати. Ринок вакансій майже завмер, тож варто радіти.

— Як пройшла співбесіда у п’ятницю? — спитав Страйк, кривлячись на розцяцьковане паєтками пальто, яке йому видавалося безсоромно непривабливим.

— Гадаю, що добре,— непевно відповіла Робін.

Вона пригадала захват, у який прийшла, коли якусь хвильку тому Страйк натякнув, що, можливо, таки мало місце убивство. Чи він не жартував? Робін помітила, як напружено він дивиться на ці купи мотлоху — ніби вони здатні повідомити щось важливе; це, понад сумнів (зараз вона дивилася очима Метью, думала його голосом), була просто поза, набута задля більшого ефекту, напоказ. Метью вперто натякав, що Страйк — фальшивка. Наречений, схоже, вважав, що приватний детектив — професія екзотична, як-от астронавт чи приборкувач левів; справжні люди таким не займаються.

Робін подумала, що коли погодиться на ту посаду у відділі кадрів, то ніколи не дізнається (хіба що побачить колись у новинах), чим закінчилося розслідування. Доводити, розгадувати, ловити, захищати — оце гідні заняття: важливі, захопливі. Робін знала, що Метью вважає такі її думки наївними й інфантильними, але нічим не могла зарадити.

Страйк розвернувся до «Вашті» спиною і тепер виглядав щось на Нью-Бонд-стріт. Його очі, як помітила Робін, були прикуті до червоної поштової скриньки біля «Рассел-енд-Бромлі», чий темний прямокутний рот ніби зловтішався з них з того боку вулиці.

— Ну, ходімо,— сказав Страйк, знову розвертаючись до Робін.— Не забудьте: ви моя сестра, ми шукаємо подарунок моїй дружині.

— Але що ми намагаємося з’ясувати?

— Навіщо Лула Лендрі та її подруга Рошель Оніфаде приходили сюди напередодні смерті Лендрі. Вони зустрілися тут на п’ятнадцять хвилин, потім розійшлися. У мене мало сподівань — минуло три місяці, та й, може, ніхто нічого взагалі не помітив. Але спробувати варто.

Перший поверх «Башті» було віддано під одяг; стрілка нагору повідомляла, що там розміщується кав’ярня й «інтер’єр». Блискучі сталеві вішаки перебирало кілька жінок — усі тонкі, засмаглі, з довгим, чистим, щойно з-під фена волоссям. Продавчині вигляд мали еклектичний: в ексцентричному одязі, з приголомшливими зачісками. На одній була тюлева спідниця-туту і сітчасті колготи; дівчина розкладала капелюхи.

На подив Страйка, Робін хоробро рушила до цієї дівчини.

— Привіт! — бадьоро мовила вона.— У вас у середній вітрині виставлене фантастичне пальто. Можна його приміряти?

Продавчиня мала хмарку білого волосся — на вигляд мов цукрова вата — і яскраво підведені очі, а от брів не мала.

— Так, без проблем,— сказала вона.

Виявилося, втім, що вона збрехала: з вийманням пальто з вітрини проблем було багацько. Треба було зняти його з манекена, потім від’єднати електронну етикетку; минуло десять хвилин, а пальта ще не принесли, до того ж продавчині довелося покликати на поміч у вітрину двох колег.

Робін у цей час походжала крамницею, не говорячи до Страйка, і набирала сукні й пояси. Коли пальто нарешті витягнули з вітрини, всі три продавчині ніби відчули відповідальність за його майбутнє і пішли слідом за Робін до примірочних; одна з дівчат зголосилася понести одяг, який Робін зібрала у залі, дві інші несли пальто.

Примірочні являли собою металеві рами, обтягнуті цупким кремовим шовком — ніби намети. Ставши неподалік, щоб краще чути розмову всередині, Страйк зрозумів, що тільки починає відкривати всі розмаїті таланти своєї тимчасової секретарки.

Робін набрала у примірочну товарів на десять тисяч фунтів; половина з цієї суми припадала на пасткове пальто. За нормальних обставин у Робін не вистачило б духу на подібне, але сьогодні вранці їй ніби щось вступило у голову — якась зухвалість, завзяття; вона щось доводила собі, Метью, навіть Страйкові. Троє продавчинь метушилося навколо неї, розвішуючи сукні, розгладжуючи важкі поли пальта, і Робін зовсім не відчувала сорому за те, що не має грошей навіть на найдешевший з поясів, які висіли на лікті у рудої дівчини з татуюваннями на обох руках, і що жодна з дівчат не отримає комісійних, на які всі три, понад сумнів, сподівалися. Вона навіть дозволила продавчині з рожевим волоссям піти по золоту куртку, яка, за її словами, дуже личитиме Робін і чудово пасуватиме до зеленої сукні, котру та обрала.

Робін була вища за продавчинь, і коли вона зняла тренч і накинула паєткове пальто, вони почали ахати й охати.

— Слід показати братові,— сказала вона їм, спершу критично оглянувши своє віддзеркалення.— Розумієте, це не для мене, це для його дружини.

І вона рушила з примірочної у супроводі почту з трьох продавчинь. Багаті дівчата біля вішаків звернули на неї прищулені очі, а Робін зухвало спитала:

— Ну як тобі?

Страйк мусив визнати, що пальто, яке здалося йому таким бридким, на Робін вигляд мало кращий, ніж на манекені. Вона покрутилася перед ним, і паєтки виблискували, мов шкіра ящірки.

— Нічого,— озвався він по-чоловічому сторожко, і продавчині поблажливо заусміхалися.— Так, непогано. Скільки коштує?

— Як на твої статки — то небагато,— відповіла Робін, хитро глянувши на своїх помічниць.— Сандрі воно точно сподобається,— сказала вона Страйкові, й той, заскочений зненацька, усміхнувся.—

Відгуки про книгу Кувала Зозуля - Джоан Роулінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: