Вільні стосунки з босом - Ольга Вісмут

Я мовчки киваю. Закордонний робила ще давно, коли їздила на навчання до Європи. Термін ще не сплив. Звісно, погано, що доведеться з ним виїжджати. Просто коли в тебе вдома хворий батько й сестра матір-одиначка, то не дуже поїздиш. Але заради такої зарплати я згодна на все. Ну, майже на все. Хоча якби він запропонував мені спати з ним на робочому місці, я б заліпила йому ляпаса й гордо вийшла б із кабінету. На біржу праці. Щось мені здається, що моє місце вже зайняла та рожевокоса.

Ще потрібно буде прикупити офісного одягу…

— Гей, Метельська, чути мене? — Зимнєв клацнув пальцями.

— Так-так, без проблем.

— Чудово, тоді візьмете у Свєти в столі пропуск до фітнес-залу.

І тут я підвисаю, а перепитувати соромно. Щось я занадто задумалася щодо того, що мій керівник буде чіплятися до мене. 

— І оновіть свій гардероб. Бабусині піджаки не пасують помічниці керівника, — каже він, обводячи мене поглядом.

Я густо червонію.

— Добре, з наступної зарплати обов’язково придбаю, — бовкаю я.

Бачу, як крижаний погляд стає ще холоднішим.

Ну точно холодильник.

— А чому я? — мимрю, дивлячись, як він жестом наказує мені сідати за її стіл.

— Мені немає сенсу навчати людину, яка вперше нашу компанію бачить.

— Дякую за довіру, — знову усміхаюся, але миттю усмішка сходить під його поглядом.

Сідаю на місце. Переді мною спалахує екран монітора, а я потопаю в приємному ароматі дорогих чоловічих парфумів.

Його рука опускається на мишку, а я не можу відвести погляду від його гарних і довгих пальців, на зап’ясті, прихованому манжетою сорочки й рукавом піджака, видно великі вени.

— Отже, це наша база. Вам вона відома. Ось тут, — він тицяє в екран.

Я зосереджуюся на тому, що переді мною, а не на чоловіку, який стоїть позаду.

Миготять таблиці, зведення і всяке таке. Я розслабляюся, заглиблюючись в суть роботи. Зимнєв показує, як користуватися комутатором, як ставити й знімати його з паузи, надає список внутрішніх телефонів.

— Далі сама, — каже він, відхиляючись. — І зніми цей піджак. У нього задушливий запах. Сьогодні дам картку — сходиш у магазин, придбаєш нові речі.

— Я краще в ньому посиджу, — відповідаю, але бачу такий погляд, від якого хочеться зняти не тільки піджак.

Та що зі мною не так? Це всього лише керівник. Він — чоловік. Симпатичний, навіть вродливий, але він мені зарплату платить!

— Ні, ти обличчя компанії. Моє обличчя перед клієнтами. Знімай.

Дякую всім, хто зазирнув на вогник. Якщо вам сподобалося, ставте лайк та підтримайте авторку добрим словом. Буде дуже гаряче. Тільки для дорослих!