Всього одна ніч, щоб отримати щастя... - Крістіна Жиглата

Вероніка.

Я прокинулася від сонячного проміння, яке настирливо світило мені в обличчя. Ще очі не розплющила, а вже зрозуміла, що не вдома. Постільна білизна набагато м'якша, і пахне по-іншому ... чоловіком. Чужий. Іншим. Приємно…

Повільно потягаюся в ліжку, і нарешті відкриваю очі, оглядаючись на всі боки. У кімнаті я була одна, оголена, прикрита шовковим простирадлом, яке приємно пестило моє тіло... ниюче від найменшого руху.

Боліло все! Кожна частинка шкіри, крутили руки, а особливо боліла голова. Не лише від похмілля, ні! Більше, саме волосяний покрив від коріння та кілька отриманих шишок.

Це миттєво нагадує мені вчорашній день п'ятниці, який, як звичайно, минає в очікуванні пекла: мій чоловік повертається додому, після роботи! Правда, перед цим він з друзями пропадав на кілька годин у якійсь забігайлівці, зовсім не пояснюючись із цього приводу зі мною.

Так, я забула згадати… Удома я – ніхто!

І якщо коротко…

Вийшла заміж у вісімнадцять, бо завагітніла. Тато, душі не чаяв у Єгорові, сам і познайомив нас, пообіцявши, що за ним я буду як за кам'яною стіною. Я не любила Єгора, уникала, а він якось зґвалтував мене в парку, коли ввечері я поверталася додому від бабусі.

Тоді він вимолив у мене прощення, казав, що від кохання зірвало дах. Смішно…але я не стала на нього заявляти в поліцію, бо було соромно зізнатися батькам, боялася, що сусіди дізнаюся, засудять, заклюють.

Це перша моя помилка, друга – дати згоду, а третя – повірити!

Єгор запропонував мені вийти за нього заміж, і мені довелося погодитися на це божевілля лише для того, щоб приховати позашлюбну, ранню вагітність.

Перший час, він був дбайливим, уважним і любив мене, але разом з цим мене завжди напружувало його занадто виявлене почуття власника.

Тато радів нашому фальшивому щастю, а мама не могла натішитися. Єгор - багатий хлопець, за їхніми мірками. Мав двокімнатну квартиру, роботу в офісі – менеджером. А що ще потрібне для батьків? Так вони бачили моє щастя!

А насправді Єгор виявився сімейним тираном, психічно неврівноваженим та просто хворим на всю голову.

Вісім років у шлюбі і від мене майже нічого не залишилося!

Чому не йду? Чому терплю?

Бо буває так, що просто глухий кут…

Він стільки років, готував для себе сприятливий ґрунт, наших ідеальних стосунків, позбавивши мене всіх шляхів підтримки чи самостійності. Робив все хитро й обдумано, але це я зрозуміла набагато пізніше, коли вже було важко вибратися з цього болота, в яке я, погрязала роками.

Крім того, батько помер сім років тому, а у мами хворе серце, однокімнатна квартира та залишилась віра в те, що я живу щасливо. Мені нікуди йти, немає грошей та життя.

Коли починала говорити про своє навчання, Єгор ніби з ланцюга зривався… Втім, вперше він підняв на мене руку саме через цю розмову, розцінюючи це як мою тягу, вирватися на волю і знайти собі коханця.

Я не могла влаштуватися на роботу! Мені заборонено було спілкуватися із подругами! А їздити до мами можна було тільки з його дозволу! Щоб не сказала нічого зайвого!

Адже іноді мені так хотілося з нею поговорити, поділитися, поскаржитися, але як тільки я відкривала рота, або робила якісь натяки, Єгор здавлював до посиніння мою руку, шепочучи, якісь погрози на вухо. Після чого, вже вдома, жорстоко розплачувалася за свій довгий язик. А потім і зовсім, сама навчилася мовчати, щоб уберегти хворе серце мами. Вона ж була в мене єдиною рідною людиною! До того ж, що вона могла зробити – метр шістдесят на зріст, з вагою в п'ятдесят кілограм, проти такого бугая як Єгор. Але це тільки в тому випадку, якби її не вдарив серцевий напад після того, що вона дізналася б!

Я кілька разів подавала на Єгора заяву в поліцію. Але після першого мого позову, коли я його по дурості забрала, бо Єгор пообіцяв, що більше мене не скривдить, усі наступні мої заяви, вже не мали жодної дії. Як виявилося, у поліції, до тебе просто починають не серйозно ставитись, якщо ти, подавши заяву, через час її забираєш.

Але найбільшою причиною, через яку я терпіла побої чоловіка, це був мій син, бо любила його більше за життя. Макару було сім років, і він бачив батька, як свого героя, любив його, чекав. Я сама створила цю ілюзію, коли Єгор уперше побив мене при ньому. Тоді я збрехала синові, що ми грали, щоб не руйнувати дитячу психіку, а потім, коли приходив день п'ятниці, або намічався якийсь корпоратив Єгора, я відвозила сина до бабусі, під приводом, що хлопчик дуже її любить і нудьгує.