Затемнення - Стефані Маєр

— Ось що ти робиш із Джейкобом! Тепер я розумію.

— Саме так. Знаєш, він не дуже мені піддається, але я могла би спробувати переконати його, мабуть…

Я непевно подивилася на сріблястий мотоцикл.

— Не хвилюйся за нього, — сказав Едвард, а потім злегка посміхнувся. — Я помітив, що мотоцикл припав до душі Джасперу. Може, йому пора відкрити новий спосіб пересування. Зрештою, Аліса їздить зараз на «Порші».

— Едварде, я…

Він перебив мене швидким поцілунком.

— Я сказав, щоб ти не хвилювалася. Але ти не могла б для мене дещо зробити?

— Що завгодно, — пообіцяла я, не вагаючись.

Забравши руку з-під мого обличчя, він перегнувся через велетенський мотоцикл і щось звідти дістав — щось, раніше ним туди заховане.

Один предмет був чорний і безформний, а другий, червоний, я легко розпізнала.

— Прошу, — мовив він із кривуватою усмішкою, яка завжди долала мій опір.

Я взяла червоний шолом, зважуючи його в руках.

— Я матиму дурнуватий вигляд.

— Ні, ти матимеш чарівний вигляд. Достатньо чарівний, аби не травмуватися, — він перекинув чорний предмет, що б то не було, собі через руку, а потім обхопив долонями моє обличчя. — Зараз у мене в долонях те, без чого я не уявляю свого життя. Будь ласка, бережи це.

— Гаразд, домовилися. А що це за чорний предмет? — запитала я підозріливо.

Він засміявся і розгорнув щось схоже на дутий жилет.

— Це жилет для мотоцикла. Не те щоб я сам знав, але чув, що дорожня пилюка досить неприємно б’ється.

Він простягнув його мені. Глибоко зітхнувши, я відкинула назад волосся і натягнула на голову шолом, а потім просунула руки крізь рукави жилета. З усмішкою, що грала в кутиках його вуст, він застебнув на мені блискавку жилета, а потім зробив крок назад.

Я почувалася незграбно.

— Скажи чесно, наскільки я потворна на вигляд?

Він відступив іще на крок, а потім піджав губи.

— Що, аж так погано? — пробубоніла я.

— Ні, Белло, ні. Власне… — він намагався підібрати потрібне слово. — Ти на вигляд… сексуальна.

Я голосно розсміялася.

— Ага.

— Вельми сексуальна, правда.

— Ти так говориш лише для того, щоб я не скинула оце, — мовила я. — Але це нічого. Ти робиш правильний хід.

Він стиснув мене в обіймах і пригорнув до грудей.

— Ти дурненька. І, на мою думку, в цьому полягає частина твоїх чарів. Проте мушу зізнатися, що цей шолом має свої недоліки.

І потім він підняв шолом, аби мати змогу мене поцілувати.

Коли трохи згодом Едвард віз мене в Ла-Пуш, я відчула, що ця безпрецедентна ситуація до болю мені знайома. Через якусь мить я зрозуміла, звідки походило дежа вю.

— Знаєш, що це мені нагадує? — запитала я. — Як коли я була дитиною і Рене привозила мене на літо до Чарлі. Таке відчуття, наче мені сім років.

Едвард засміявся.

Вголос я цього не сказала, але найбільша відмінність між цими та тими обставинами полягала в тому, що у Чарлі та Рене були кращі стосунки.

На півдорозі до Ла-Пуша за одним із поворотів ми побачили Джейкоба, який стояв, обіпершись на свій червоний «фольксваген», який він склепав із непотребу. Джейкобів нарочито нейтральний вираз змінився усмішкою, коли я помахала йому з переднього сидіння.

Едвард зупинив «вольво» за тридцять ярдів від нього.

— Подзвони мені, коли зберешся їхати додому, — мовив він. — І я буду тут.

— Я не засиджуватимуся допізна, — пообіцяла я.

Едвард витягнув з кузова мій моцик і нове спорядження — я була вражена, як легко він те все підняв. Але, зрештою, це не так і складно, коли ти достатнього дужий, аби жонглювати цілими вагонами, що вже говорити про маленькі мотоцикли.

Джейкоб мовчки спостерігав, залишаючись на місці. Його усмішка зникла, а чорні очі було неможливо прочитати.

Я затиснула шолом під рукою, а жилет перекинула через сидіння.

— Ти ж це все одягнеш? — запитав Едвард.

— Без проблем, — запевнила я його.

Він зітхнув і нахилився до мене. Я повернула обличчя, аби він чмокнув мене на прощання, але несподівано Едвард міцно стиснув мене в обіймах і поцілував мене з такою пристрастю, як він це зробив нещодавно у гаражі, так що я хапала ротом повітря.

Едвард тихо на щось засміявся, а потім відпустив мене.

— Бувай, — сказав він. — Мені справді подобається жилет.

Коли я оберталася до нього спиною, в його очах промайнуло щось таке, чого я не повинна була бачити. Не можу сказати точно, що то було. Напевно, хвилювання. На секунду я подумала, що то паніка. Але я, мабуть, роздула це з нічого, як завжди.

Я відчувала спиною його погляд, штовхаючи мотоцикл до невидимого вурдалацько-вовкулацького умовного кордону, де на мене чекав Джейкоб.

— Що це таке? — вигукнув Джейкоб насторожено, не відриваючи запитливого погляду від мотоцикла.

— Я подумала, що мушу повернути його туди, де йому і місце, — сказала я.

Якусь мить він обдумував мої слова, а потім широка усмішка розтягнулася на його обличчі.

Я зрозуміла, що перебуваю на території вовкулак, тому що Джейкоб відійшов від свого автомобіля і попрямував у мій бік розгонистим кроком, на раз-два подолавши відстань між нами. Він узяв мотоцикл із моїх рук і, поставивши його на підніжок, схопив мене і підняв у своїх міцних, наче кліщі, обіймах.

Почувши позаду гарчання двигуна «вольво», я зробила спробу звільнитися.

— Перестань, Джейку! — сказала я, майже не дихаючи.

Він засміявся і поставив мене на землю. Я повернулася, щоб помахати Едвардові на прощання, але срібляста машина уже зникала за рогом.

— Дуже добре, — прокоментувала я, намагаючись домішати у свій голос трохи сарказму.

Його очі розширилися, удавано-невинні.

— Що?

— Чорт забирай, йому не дуже сподобалося те, що він побачив. Краще б ти не випробовував долі.

Джейкоб знову засміявся — гучніше, ніж до того, — те, що я сказала, здалося йому дійсно дуже дотепним. Поки він обходив довкола машини, аби відчинити для мене дверцята, я намагалася зрозуміти, що його так розсмішило.

— Белло, — нарешті мовив він, досі пирхаючи від сміху і зачиняючи за мною дверцята, — не можна випробовувати те, чого в тебе нема.

РОЗДІЛ 11. ЛЕГЕНДИ

— Ти їстимеш цю сосиску? — запитав Пол Джейкоба, споглядаючи залишки велетенської трапези, яку поглинули вовкулаки.

Джейкоб обіперся спиною об мої коліна і тицяв у вогонь нанизану на випрямлений дротяний гак сосиску. На краю багаття язики полум’я лизали її шкірку, яка шкварчала і пухирилася. Він важко видихнув і поплескав себе по животу, який незрозумілим чином залишився пласким, хоча з’їдено