Затемнення - Стефані Маєр

Емілія дістала блокнот на пружині та ручку, точнісінько як студентка під час важливої лекції.

Сем, який обіймав її, перегнувся так, щоб дивитися у тому ж напрямку, що і Старий Квіл, який сидів по той бік від нього, — і раптом я втямила, що старійшин на цій раді було не троє, а четверо.

Лі Клірвотер, прегарне обличчя якої досі нагадувало маску, позбавлену емоцій, заплющила очі — не так, наче вона втомлена, а так, наче це допомагає їй зосередитись. Її брат охоче присунувся до старійшин.

Вогонь затріщав, посилаючи в ніч наступний заряд яскравих іскор.

Біллі відкашлявся, і не зробивши жодного вступу на додачу до шепоту свого сина, почав розповідати історію своїм повним глибоким голосом. Виливаючись, слова ставали кожне на своє місце, ніби завчені напам’ять, але не позбавлені почуття і вишуканого ритму, наче поезія, яку читає той, хто її написав.

— Спочатку квілеути були невеликим племенем, — мовив Біллі. — Ми і досі невелике плем’я, але ми ніколи не вироджувалися. Це тому, що в нашій крові в усі часи була присутня магія. Проте ця магія не завжди була така, що дозволяла нам змінювати свою подобу, — це прийшло пізніше. Спочатку ми були воїнами-духами.

Ніколи раніше я не помічала цього тону величності у голосі Біллі Блека, хоча тепер мені стало зрозуміло, що ці владні нотки завжди були в ньому присутні.

Ручка Емілії бігала по сторінці, намагаючись не відстати від його розповіді.

— Спочатку наші пращури осіли на узбережжі затоки і стали умілими човнярами і рибалками. Але плем’я було маленьке, а затока багата на рибу. Тоді інші поклали око на нашу землю, але нас було замало, щоб її утримати. Більше плем’я виступило проти нас, і ми сіли на човни, щоб урятуватися.

Кагелега був не першим воїном-духом, але ми не пам’ятаємо легенд, які були до нього. Ми не пам’ятаємо, хто відкрив цю силу, чи як нею користувалися до цього нашестя. Але Кагелега був першим великим Духом-Вождем у нашій історії. У цій трагічній ситуації Кагелега скористався магією, щоб захистити нашу землю.

Він та всі його воїни вийшли із човнів — не їхні тіла, а їхні душі. Жінки лишилися наглядати за тілами і боротися з хвилями, а душі чоловіків полинули назад до затоки.

Фізично вони не могли чіпати вороже плем’я, але у них була інша зброя. Легенди розповідають нам, що вони здатні були насилати урагани на табори своїх ворогів, додавати гучне скавуління у вітер, яке наводило жах на супротивника. Перекази також говорять, що тварини були здатні бачити духів-воїнів, розуміти їх та виконувати їхні прохання.

Кагелега зі своєю армією душ зчинили хаос серед завойовників. У того загарбницького племені були зграї великих псів з густим хутром, яких вони використовували для того, щоб тягнули нарти на льодяній півночі. Воїни-духи обернули собак проти хазяїв, а потім спричинили потужне нашестя кажанів із печер, що у скелях. Вони викликали виючі вітри, аби собаки дужче налякали людей. Собаки та кажани перемогли. Ті, хто вижив, порозбігалися хто куди, називаючи нашу затоку проклятим місцем. Собаки побігли на волю, коли воїни-духи їх відпустили. Квілеути повернулися у свої тіла і до своїх дружин переможцями.

Інші сусідні племена, го та макá, уклали угоди з квілеутами. Вони не захотіли мати справу з нашою магією. Ми жили з ними в мирі. А коли на нас нападали вороги, воїни-духи виганяли їх геть.

Покоління змінювалися. Потім прийшов останній великий Дух-Вождь, Тага Акі. Він прославився своєю мудрістю і миролюбністю. З ним люди були багаті й задоволені.

Але був один чоловік, Утлапа, який не був задоволений…

Навколо вогнища почулося тихе сичання. Я не встигла побачити, звідки воно походило. Біллі його проігнорував і далі розповідав легенду.

— Утлапа був одним із найсильніших воїнів-духів Вождя Таги Акі — могутній чоловік, але водночас жадібний. Він уважав, що плем’я повинно використати магію для того, щоб розширити свої землі, поневолити го та макá і побудувати імперію.

Тепер, коли воїни ставали духами, вони могли читати думки одне одного. Тага Акі побачив, про що мріє Утлапа, і розгнівався на нього. Утлапі наказали залишити плем’я і ніколи більше не відділяти дух від тіла. Утлапа був сильний, але воїни вождя переважали його чисельно. У нього не було іншого вибору, як піти. Розлючений вигнанець переховувався у лісі поблизу, дожидаючи нагоди поквитатися з вождем.

Навіть у мирні часи Дух-Вождь невсипуще дбав про захист своїх людей. Часто він ходив у священне таємне місце у горах. Там він виходив зі свого тіла і прочісував ліси та узбережжя, перевіряючи, чи не наближається яка-небудь загроза.

Одного дня, коли Тага Акі пішов виконувати цей обов’язок, Утлапа рушив за ним. Спочатку Утлапа хотів просто убити вождя, але цей план мав свої недоліки. Звичайно, воїни-духи шукатимуть його, аби стерти з лиця землі, й наздоженуть його раніше, ніж він устигне втекти. І поки він сидів поміж камінням і дивився, як вождь полишає тіло, йому на думку спав інший план.

Тага Акі залишив своє тіло у секретному місці й полетів з вітрами, аби пильнувати за своїм народом. Утлапа трохи почекав, поки дух вождя відлетів на чималу відстань.

Тієї ж миті, коли Утлапа приєднався до нього у світі духів, Тага Акі дізнався про це, як і дізнався про злочинний план Утлапи. Він помчав назад до свого таємного місця, але навіть вітри не були достатньо швидкими, щоб його врятувати. Коли він повернувся, його тіла вже там не було. Тіло Утлапи лежало бездушним, але Утлапа не вийшов із тіла Таги Акі, щоб утекти від вождя, — руками Таги Акі він перерізав своєму тілу горло.

Тага Акі погнався вниз по горі за своїм тілом. Він завивав на Утлапу, але Утлапа не зважав на нього, ніби то був звичайний вітер.

З відчаєм спостерігав Тага Акі, як Утлапа посів його місце вождя квілеутів. Протягом кількох тижнів Утлапа нічого не робив, поки не упевнився: всі повірили у те, що він — Тага Акі. Потім почалися зміни. Найперше він заборонив усім воїнам заходити у світ духів. Він стверджував, що у нього було видіння про небезпеку, але насправді він боявся. Він знав, що Тага Акі чекатиме нагоди розповісти про те, що сталося. Утлапа боявся і сам заходити у світ духів, знаючи, що Тага Акі швидко займе своє тіло. Відтак його мрії про завоювання на чолі армії воїнів-духів стало неможливо