Грішна - Тесс Геррітсен

— Наша невідома сюди не вписується, — сказала вона.

— Перепрошую?

— Убивство Говарда Редфілда логічно обґрунтоване, він міг дати комісії свідчення у справі. Ознаки катування свідчать про те, що це не невдале пограбування. Убивця чогось від нього хотів. Можливо, винагороди чи інформації. Але як із цим пов’язана наша невідома, найімовірніше нелегальна іммігрантка? Хто міг хотіти її смерті?

— Це головне запитання, чи не так? — Дін подивився на Ріццолі. — Я так розумію, твоя справа також може бути частиною цього.

Здавалося, його погляд злякав її. Вона нервово похитала головою.

— Вона теж здається зовсім непричетною до цього.

— Детектив Кроу розповів, що в монастирі напали на двох черниць, — сказав Дін. — У Джамайка-Плейн.

— Але там нападник не користався вогнепальною зброєю. Ми думаємо, що він гатив черниць молотком. Схоже на напад люті: якийсь псих ненавидить жінок.

— Може, він хотів змусити вас так думати. Приховати зв’язок із цими вбивствами.

— Що ж, тоді йому це вдавалося, аж поки докторка Айлс не діагностувала в невідомої проказу. Виявилося, що одна з черниць-жертв, сестра Урсула, працювала в селищі прокажених в Індії.

— Цього селища більше немає, — додала Мора.

Агент подивився на неї.

— Що?

— Ймовірно різанина з релігійних мотивів. Майже сотню людей убито, селище спалено дощенту. — Вона помовчала. — З того селища вижила тільки сестра Урсула.

Вона ніколи не бачила Гебріела Діна таким спантеличеним. Зазвичай це він знав усі секрети й ділився одкровеннями. Та зараз він наче онімів від цієї нової інформації.

Мора вирішила добити його.

— Я вважаю, що наша невідома може бути з того ж індійського селища.

— Ви раніше казали, що вона нібито латиноамериканка, — завважив Кроу.

— Це була здогадка на основі пігментації шкіри.

— То ви змінюєте здогадку, щоб пасувала до обставин?

— Ні, я змінюю її через те, що було встановлено під час розтину. Пам’ятаєте жовту нитку, що пристала до її зап’ястка?

— Так. Лабораторія волосся та волокон сказала, що це бавовна. Певно, просто шматок мотузки.

— Мотузка на зап’ястку має відганяти зло. Це звичай індуїстів.

— Знову Індія, — мовив Дін.

Мора кивнула.

— Усе зводиться до Індії.

— Черниця й нелегальна іммігрантка з проказою? Як зв’язати їх із замовним убивством? — Кроу похитав головою. — До професіоналів звертаються лише тоді, як сподіваються щось здобути.

— Або мають що втрачати, — припустила Мора.

— Якщо все це замовні вбивства, — сказав Дін, — точно відоме одне. За розслідуваннями треба дуже ретельно стежити, контролювати всю інформацію стосовно цих справ. Бо хтось стежить за всім тим, що робить поліція Бостона.

«Стежить і за мною теж», — подумала Мора, і від цієї думки спиною пробіг холод. Вона була така помітна — на місці злочину, в теленовинах. Дорогою до авто. Вона звикла бути під прицілом камер, але зараз зважала на те, що за нею можуть спостерігати й інші очі. Вистежувати. І згадалося те, що вона відчула в темряві в ресторані «Мама Кортіна», — холодний жах здобичі, яка раптом усвідомлює, що за нею стежать.

Дін сказав:

— Мені треба побачити інше місце злочину, монастир, де напали на черниць. — Він подивився на Ріццолі. — Можеш провести мене туди?

Спочатку вона не відповіла. Сиділа незворушно, не зводячи очей зі знімка мертвого Говарда Редфілда в багажнику його авто.

— Джейн?

Вона глибоко вдихнула й сіла рівно, наче раптом віднайшла в собі джерело мужності. Стійкості.

— Ходімо, — мовила вона й підвелася. Подивилася на агента. — Здається, ми тепер знову команда.

15

«Я можу з цим упоратися. Можу впоратися з ним».

Ріццолі їхала до Джамайка-Плейн, не зводячи очей з дороги, та всі її думки займав Гебріел Дін. Він без попередження повернувся в її життя, і вона досі була надто ошелешена, аби розібратися, що саме відчуває щодо цього. Шлунок скрутило, руки затерпли. Ще день тому їй здавалося, що найгірше вже минуло: трохи часу й чимало способів відвернути увагу, і вона залишить цей роман позаду. Геть з очей — геть із серця.

А тепер він знову перед очима, і в серці теж.

До абатства Грейстоунз вона приїхала перша. Зачекала на нього в автомобілі — кожен нерв гудів, тривога перетворювалася на нудоту.

«Зберися, чорт забирай. Зосередься на роботі».

Вона побачила, як за нею припаркувалося його орендоване авто.

Вийшла зі свого й радо привітала жорсткий удар вітру. Що холодніше, то краще: це допоможе їй отямитися. Джейн дивилася, як він з’явився з автомобіля, й сухо кивнула йому — привітання від колеги.

Тоді розвернулася й ударила в дзвін. Жодної паузи для розмов, щоб не добирати слів. Одразу до діла, бо тільки так вона могла впоратися з цим возз’єднанням. На щастя, скоро з будинку вийшла черниця, почовгала снігом до воріт.

— Це сестра Ізабелла, — сказала Ріццолі. — Можеш не повірити, але вона одна з наймолодших.

Ізабелла примружилася, дивлячись на супутника Ріццолі з-за ґрат.

— Це агент Дін із ФБР, — відрекомендувала його Джейн. — Я просто покажу йому каплицю, ми вас не потурбуємо.

Черниця відчинила ворота, пропускаючи гостей. Ґрати безжально грюкнули в них за спинами — холодний звук неминучості. Ув’язнення. Сестра Ізабелла одразу ж повернулася до будівлі, залишила відвідувачів у дворі. Наодинці.

Ріццолі одразу ж опанувала тишу й заходилася переказувати справу.

— Ми досі не знаємо, як він увійшов, — сказала вона. — Снігопад приховав усі можливі сліди, і ми не знайшли поламаного плюща, що вказував би на те, що через стіну хтось переліз. Головні ворота весь час замкнені, тож якщо нападник увійшов звідси, хтось з абатства мав його впустити. Це порушення правил монастиря, тож мало статися вночі, коли ніхто не бачить.

— Свідків не маєте?

— Жодного. Спочатку думали, що ворота могла відчинити наймолодша з черниць, Камілла.

— Чому Камілла?

— Через те, що ми знайшли на аутопсії. — Ріццолі віддвернулася до стіни, уникаючи його погляду, й сказала: — Незадовго до того вона народила. Ми знайшли немовля в ставку за абатством.

— А батько?

— Вочевидь головний підозрюваний, хоч ким би він був. Особу ще не встановлено, аналізи ДНК не готові. Але тепер, після того, що ти розповів, здається, ми цілком можемо копати не туди.

Джейн пильно вдивлялась у стіни, що оточували їх, у ворота, що відгороджували абатство від світу, і раптом перед очима в неї почали розгортатися події, зовсім не ті, які вона уявляла, вперше потрапивши на місце злочину.

«Якщо ворота відчинила не Камілла…»

— Хто тоді впустив убивцю до абатства? — запитав Дін, наче моторошно читав її думки.

Ріццолі насупилася, дивлячись на ґрати, думаючи про сніг, який намітало на бруківку.

— Урсула була в пальті й чоботах… —