Українська література » » Меллорі - Джеймс Хедлі Чейз

Меллорі - Джеймс Хедлі Чейз

---
Читаємо онлайн Меллорі - Джеймс Хедлі Чейз
ходімо, і то якомога тихіше.

Вони разом обережно вийшли у темряву. У цей час десь прогриміло ще кілька пострілів, їхні звуки долинали від ґанку бунгало Енн. Неподалік кричав якийсь чоловік.

— Ходімо, — сказав Коррідон, і, рухаючись швидко та безшумно, вони з Енн проминули браму та вийшли на тьмяно освітлену Райлі-стріт. Він міцніше стиснув руку дівчини.

— Поліція могла оточити цю вулицю. Якщо нас зупинять — залиште це мені.

Вони жваво пройшли вулицею, прямуючи до яскравих ліхтарів на Кінґс-роуд. Напівдорозі на темній вулиці Коррідон помітив самотнього поліціянта. Не сповільнюючи ходи, він узяв Енн попідруч і попрямував далі.

— Можливо, він нас зупинить, а може, й ні, — промовив він кутиком рота. — Якщо зупинить — будьте готові побігти. Я не бачу інших поліціянтів поблизу, а ви?

— Ні, — хрипким від збудження голосом відповіла вона.

Поліціянт перейшов вулицю й попрямував просто в їхній бік.

— Одну хвилинку, — гукнув поліціянт, махаючи їм рукою.

— Коли я скажу — біжіть, — прошепотів Коррідон. А тоді, підвищивши голос, звернувся до поліціянта:

— Перепрошую, ви говорили до мене?

Він підійшов зовсім близько, і, щойно поліціянт зупинився та почав пильно придивлятися, намагаючись розгледіти його риси, Коррідон завдав йому бічного удару в щелепу, від якого той повалився на бруківку.

— Гаразд, а зараз — біжіть! — сказав він і швидко штовхнув Енн уперед.

4

Щоби з'ясувати всі деталі Голройдової втечі, Янові вистачило одного побіжного погляду: зім'ята ковдра, дві мотузки на підлозі, завіса, що коливалася від протягу, котрий повівав знадвору крізь напіввідчинене вікно. Як давно Голройд утік? Десять, п'ятнадцять, двадцять хвилин тому? Цього часу достатньо для того, щоби поліція вже була на шляху сюди.

Жанна та Ренлі стояли на порозі за спиною Яна та безтямно прикипіли очима до порожнього ліжка. На обличчі Жанни застиг приголомшений, порожній вираз, який неабияк хвилював Яна. Раніше у критичних становищах на неї можна було покластися, але не зараз. Очевидно, вона ще й досі відчувала наслідки нещодавнього нападу, тож наразі користі з неї не було. Ян уважно поглянув на Ренлі та з полегшенням і подивом помітив, що той був хоч і вражений, проте цілком спокійний.

— Можливо, поліціянти зараз уже тут, — сказав Ренлі, одразу збагнувши небезпечність їхнього становища. — Якщо Голройд устиг зателефонувати, вони могли прибути сюди за п'ять хвилин.

— Атож, і цього разу всі вони будуть озброєні, — похмуро мовив Ян. — Це буде геть несхоже на те, як ми вшилися з «Ендфілда». Цього разу ми так легко не відбудемось. Не відходь від Жанни, — провадив він далі, — а я тим часом збираюся поглянути, що там коїться назовні. — Інстинктивно Ян відчув, що зараз може цілковито покластися на Ренлі. Атмосфера, що несподівано сповнилася напругою та небезпекою, їхнє становище, що загрожувало стати безнадійним у разі, якщо їх упіймають, — усе це наче зміцнило Ренлі та надало йому витримки. Стрілки годинника пішли навспак. Зараз він був тим самим Ренлі, який боровся проти гестапо, який витримав усі тортури та який ще й досі був одним із їхньої нескореної дев'ятки. Ян відчув, що Ренлі відродився, і був за це вдячний. У мозку поляка промайнула думка, що якихось дванадцять годин тому він замишляв смерть Ренлі. На цей спогад Янове обличчя скривилося у гіркій гримасі.

— Скористайся вікном, — порадив Ренлі. — Можливо, вони вже чекають коло дверей, щоби напасти.

«Слушна порада», — подумав Ян. Ренлі пригадував старі навички швидше, ніж він сам. Поляк дістав маузера з кобури та зважив його на долоні.

— Дай йому Коррідонового пістолета, — сказав він Жанні, але вона ані поворухнулась, ані нічого не сказала. Обидва чоловіки чули важке дихання дівчини, що сухо шелестіло в її горлі.

— Візьми того пістолета, Найджеле, — сказав Ян, вперше називаючи Ренлі на ім'я. Янові хотілося, аби Ренлі знав, що він знову йому довіряє, і, не схильний до багатослівності, не знайшов іншого способу це зробити.

Ренлі сягнув рукою до кишені Жанни та витягнув звідти автоматичного пістолета. Дівчина відсахнулася від нього.

— Голова болить, — простогнала вона, спираючись на стіну та стискаючи долонями скроні.

Ян зробив жест, виражаючи безпорадність. Серед довколишньої темряви й тиші звук знятого Ренлі запобіжника пролунав надмірно гучним клацанням.

— Я погляну, що робиться позаду будинку, — сказав Ренлі. — Залишайся тут, допоки я повернуся, — провадив він далі, звертаючись до Жанни. — І ні про що не хвилюйся. — Він говорив лагідно та спокійно, і Ян подумав, що саме за таких надзвичайних подій забута дружба з новою силою заявляє про себе.

Коли Ренлі безшумно відійшов, Ян наблизився до вікна студії, трохи підняв завісу і крізь шпарину визирнув у пітьму. Він нічого не міг розгледіти, однак інстинкт, хоча й дещо занедбаний, а проте ще й досі гостро відточений, підказав йому, що назовні чигає небезпека. Він нечутно та обережно, не сколихнувши завіс, прочинив віконні стулки та почав прислухатися. Спершу Ян не міг розрізнити нічого за безугавним гудінням дорожнього руху віддалік, на Кінґс-роуд, а тоді, переставши помічати це двигтіння, спромігся розчути ледь вловні, майже нечутні звуки річки, хвилі якої плюскотіли об підмурівок набережної по той бік вулиці. А тоді до нього долинули інші звуки: тихе шарудіння черевиків по бетону, чоловічий голос, який ледь чутно щось шепотів, і брязкіт металу об камінь. Це були звуки небезпеки, і, зачувши їх, Ян заклякнув, а потім, коли його очі звикли до темряви, він угледів за вікном неясні постаті, що, напрочуд безшумно рухаючись, займали позиції перед бунгало, та полиск ґудзиків. Усе це остаточно підтвердило його страхи. Поліціянти вже були тут — вони діяли обережно й без поспіху, свідомі того, що пастка вже захряснулася, та звірі, яких треба впіймати, ще й досі небезпечні.

Ренлі приєднався до Яна коло вікна.

— Вони вже тут. Четверо стоять на варті позаду будинку.

— Попереду я наразі нарахував вісьмох, — відказав Ян. — Однак їх точно виявиться більше, а вулиці майже напевно перекриють кордонами. Це буде непросто. — Голос Яна звучав безживно та невиразно, проте він усвідомлював, як пересохло у нього в горлі та як сильно калатає серце, переганяючи кров, що стугоніла у скронях і відлунювала у вухах.

Двоє чоловіків мовчки стояли у темряві один навпроти одного. І знову Ян відчув, який навдивовижу спокійний був Ренлі. Це неабияк дратувало

Відгуки про книгу Меллорі - Джеймс Хедлі Чейз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: