Меллорі - Джеймс Хедлі Чейз

Жанну накрила хвиля роздратування. «Який же він безнадійний», — втомлено подумала вона.

— Іти дозволив тим двом піти звідси разом?

— Я мусив залишатися з тобою. Хтось же мав піти по авто, — терпляче пояснив Ян.

Жанна випросталася.

— Авжеж. Вибач, Яне. Ти мав залишатися зі мною. Але ж вони так легко могли взяти авто й покинути нас, хіба ні? Ти про це подумав?

Ян байдуже стенув плечима.

— Як на мене, то навіть якщо вони нас покинули — це неважливо. Ми впораємося й без них.

— Ні, ти помиляєшся. Без Коррідона ми не впораємося. Він приведе нас до Меллорі. Ми мусимо не випускати його з поля зору.

Ян спалахнув.

— Завжди ти так кажеш. Май трохи віри у мене. Чому ти аж так довіряєш цьому Коррідону?

— Не знаю. Та нічого не можу з цим удіяти. Я щось у ньому відчуваю і переконана, що саме він знайде Меллорі. Не можу пояснити чому, але я відчуваю це так, як відчувають голод. Це безпомильне відчуття. Я не можу на нього не зважати. Якимось непоясненним чином Коррідон пов'язаний з долею Меллорі та моєю власного долею. Я знаю — він знайде Меллорі.

— То й добре, — зі стриманим гнівом відказав Ян. — Побачимо, як воно станеться. Однак я застерігаю тебе, що тому Коррідону не можна довіряти.

— Я знаю, — безнадійно сказала вона, — і я ненавиджу його. Усе віддала 6, аби бути вільною від нього, проте я впевнена, що він приведе нас до Меллорі.

— Мушу піти й подивитися, що там робить Ренлі, — сказав Ян, розуміючи, що як не змінить тему, то ця розмова про Коррідона змусить його втратити самовладання. — А ти сядь і почекай. Скоро матимемо автівку. Нема про що хвилюватися.

Ян увійшов до кухні.

— Ти готовий?

Ренлі кинув на нього скрадливий, неспокійний погляд.

— Я спакував усе, що зміг знайти. А знайшлося небагато, — сказав він. — Як вона?

— З нею усе гаразд. Машину ще не пригнали, не бачив?

Ренлі похитав головою.

— А Голройд, як він там?

— Не знаю. Я до нього не підходив.

Ян презирливо посміхнувся.

— Небагацько ж із тебе користі, еге?

Він вийшов з кухні, перетнув студію та зайшов до спальні.

Жанна почула, як він щось вражено пробуркотів.

— Що там таке? — запитала вона, коли Ян швидко повернувся і став перед нею.

— Голройд зник, — сказав він. — Той дурень Ренлі його не пильнував. Таж він приведе сюди поліцію!

3

— Не вмикайте світло, — сказав Коррідон, коли вони з Енн увійшли до її бунгало. — Вони мають думати, що ми — у гаражі. А зараз послухайте, що я хочу вам сказати. Та жінка — небезпечна. Вона не при своєму розумі. Вам буде небезпечно їхати з нами.

Вони стояли поруч у майже темній студії. Коррідон не міг бачити обличчя Енн, лише невиразний обрис її фігури та чув її рівне дихання.

— Чи пообіцяєте ви мені, що нікому не розповісте, куди ми збираємося? Пообіцяйте і можете йти. Я скажу їм, що ви від мене втекли.

— Я іду з вами, — сказала вона, не вагаючись. — Якщо Браян живий, я збираюся бути там, аби мати змогу йому допомогти.

— Але Жанна геть схиблена, — стурбовано сказав Коррідон. — Я не зможу бути з вами весь час. Вона може заподіяти вам шкоди.

— Я мушу скористатися з нагоди. Тепер, коли ви мене застерегли, я буду насторожі, однак я пощу з вами. Я так вирішила.

— Ну, що ж, гаразд, — сказав Коррідон. — Хай буде по-вашому. Визнаю, ви можете стати у пригоді. Із вашим знанням місцевості ви заощадите нам чимало часу. Ви впевнені у своєму рішенні?

— Авжеж, я впевнена.

— Тоді спакуйте те, що хочете взяти з собою, і постарайтеся зробити це швидко. Де у вас телефон? Хочу ним скористатися.

— Він коло вікна.

Щойно Енн увійшла до спальні, Коррідон навпомацки перетнув студію, дістався до телефона та набрав номер телеграфної служби. Коли на його дзвінок відповіла операторка, він сказав:

— Телеграма для детектива-сержанта Роулінса, карний відділ, Скотленд-Ярд. Повідомлення починається: «Порівняйте кулі, якими було вбито Крю та двох офіцерів поліції у готелі „Ендфілд“». Власника маузера, з якого тими кулями вистрілили, звати Ян — я ліпше продиктую це по літерах — Ш-и-м-о-н-о-в-и-ч. Записали? — Коррідон іще раз продиктував прізвище поляка по літерах. — Повідомлення продовжується. «Цей чоловік з двома компаньйонами зупинявся у „Ендфілді“. Розслідування має показати, що ці ж троє людей упродовж трьох днів жили у квартирі Крю. Я жодним чином, повторюю, жодним чином не причетний до жодного з цих убивств. Коррідон». Ви уже все записали? Так, перечитайте мені написане. — Він прослухав зачитаний телеграфісткою текст, ствердно буркнув і сказав: — Чудово. Передавайте повідомлення, дівчино. — А тоді повісив слухавку.

Коли Коррідон уже збирався відвернутися від вікна, якийсь рух на темному дворі привернув його увагу, і він відступив назад, насторожений та пильний. Він розрізнив за вікном чотири чи п'ять постатей, що, беззвучно рухаючись, перетинали двір, прямуючи до Голройдового бунгало, та вловив у темряві відблиск сталевих ґудзиків. Коррідон умить розвернувся та щодуху кинувся студією до дверей спальні.

— Енн! — спішно прошепотів він. — Де ви є?

Вона квапливо виринула з пітьми, зіткнувшись з ним у дверному проході. Коррідон її втримав.

— Що таке? — запитала вона. — Я вже майже закінчила...

— Назовні — поліція. Облиште все. Тут є задні двері?

— Так. Сюди. Ідіть за мною, — у голосі Енн не було вагання, лише збудження. Вона схопила Коррідона за руку та хутко рушила вперед, у пітьму.

— Заждіть, — сказав він, коли Енн зупинилася у кінці коридору. — З'ясуймо спочатку — куди ведуть ці двері?

— До гаража, тоді крізь браму пройдемо на Райлі-стріт, а далі — на Кінґс-роуд.

— Гаразд. Тримайтеся ближче до мене. Якщо нас помітять, одразу падайте на землю. Цього разу вони будуть озброєні. Вам зрозуміло?

— Так.

Він обережно прочинив задні двері та визирнув у темряву. Щойно він це зробив, як пролунали постріли — три лунких постріли, що розкололи тишу на друзки.

— Це Ян, — прошепотів Коррідон. — Ну ж бо, дайте мені свою руку. А зараз