Азартні ігри з долею - Іво Брешан

чи він щось бачив; вони знають, що в той час, коли загинули ці двоє, він мав звичку тинятися на тому місці. Що б він міг їм сказати? Правду?! Зізнатися, що і він у цьому винен? Найменше, чого можна сподіватись, те, що з нього просто посміються. Оголосять його старим божевільним, чиї фантазії абсолютно відірвані від реальності. Ні, цього він ніяк не може дозволити! Ні їм, ні собі! А що стосується Бонетті, то він муситиме визнати свою поразку в грі та віддати гроші з сейфа йому, оскільки Дуду не було викрито і ніколи не буде. А не буде викрито через те, що Дуда насправді не існує, та й ніколи не існував. Існував лише образ з тим іменем в одній виставі, яку майстерно режисерував хтось з високого державного поста, роль якого аматорськи та без справжнього таланту зіграв звичайний добродушний офіціант, який не знав ні про те, що він насправді грає, ні що криється під вершиною величезного айсберга. Оскільки це він почав, то він зробить таке...

Розділ 12

 того дня Тюдор більше ніде не з’являвся. Спершу ніхто цим не переймався, він (це траплялося й раніше, коли хворів) не приходив на сеанси картярських ігор та не виходив на свою звичну прогулянку. Першим знаком, що щось не в порядку, став момент, коли Бонетті на рецепції знайшов листа, в якому Франко коротко сповіщав, що Іво виграв парі, оскільки Дуда не існує та й взагалі ніколи не існував. Подивований таким щонайменше незвичайним рішенням, Бонетті пішов до Франко додому по пояснення, проте, на свій подив, марно дзвонив та стукав у двері; зсередини ніхто не виходив. Він одразу ж забив на сполох, сповістив поліцію, і Жміре дуже швидко прибув зі своїми людьми, які, не вагаючись, просто висадили двері. У квартирі панував ідеальний порядок; усе було на своєму місці, окрім одного — самого Тюдора. І жодного знаку, який би вказував на те, куди б він міг подітись. Дехто спробував довести зв’язок цього зникнення з падінням Ретеля та Дідовича у прірву, якому досі ніхто не міг знайти логічного пояснення. Після грунтовних огляду місця злочину і розтину тіл, Жміре дійшов висновку, що ті двоє супроводжували Тюдора на його звичній прогулянці, але, не знаючи місцевості, випадково послизнулися. А Тюдор, вражений цим та картаючи, можливо, в цьому нещасті самого себе, просто втік і хто знає, де він тепер, змучений докорами сумління, заліг на дно. Що він дійсно міг бути винуватцем, поліціянту навіть не спадало на думку. Ось так, незважаючи на двоїстості та білі плями, які залишилися, він закрив цю справу та ad acta здав її в архів.

Зате Бонетті не міг з цим змиритися і вирішив шукати далі. Він дізнався, що Тюдор, приблизно у той самий час, коли на рецепцію прибув лист, зняв у банку всі свої гроші та повністю закрив рахунок. Це його навело на думку, що він, можливо, сховався у якомусь будинку для літніх людей. Оскільки в дубровницькому його не було, Іво почав за номерами в телефонному довіднику обдзвонювати по порядку такі будинки по всій Хорватії, але в жодному ніхто нічого не знав про Тюдора. Коли і цей напрям пошуку він вичерпав, Бонетті дійшов єдиного висновку: Тюдор виїхав за кордон, знайшовши якийсь мирний куток, де його ніхто не знає, і де він збирається провести решту свого життя.

Проте, як би там не було, професора Тюдора в Дубровнику більше ніхто ніколи не бачив.

КІНЕЦЬ

Що керує нашим життям: доля чи випадок? Чи здатна людина бути вільною та незалежною, чи все вже давно вирішено, а наш вибір нічого не важить? Хорватію збурило резонансне вбивство десяти людей часів сербо-хорватської війни, але влада не поспішає шукати винних, хоче спустити все на гальмах. Тюдор Франко, колись професор філософії, а нині дивакуватий пенсіонер, починає власне розслідування, маючи для цього свої мотиви. Знайшовши п’ятьох свідків скоєного, Тюдор навпомацки шукає злочинця, але вбивця поки що на крок попереду. Динамічна, захоплива розповідь, яка тримає в напрузі до останнього рядка. Чи буде зло покаране?..

Примітки

1

Пакрац — невелике місто в західній Славонії на території Хорватії. Під час війни за незалежність Хорватії в 90-х роках XX ст. поблизу нього велись бої між хорватськими солдатами та прибічниками самопроголошеної Сербської Країни, що спричинило численні руйнації в місті та численні людські жертви. Пакрац став вельми відомим після війни, коли почалось розслідування військового злочину, скоєного поблизу нього (страта цивільного населення). — Тут і далі примітки перекладача.

2

Страдун — головна вулиця історичного центру міста Дубровник.

3

Зенон із Кітіона, Зенон Кітіонський — давньогрецький філософ, засновник школи стоїцизму. Зенон розрізняв три частини філософії: логіку, фізику, етику. Він увів термін «каталепсис» (поняття). За вченням Зенона, уява («фантістія») є відбитком («тюпосіс») речей у душі. Критерієм істини Зенон вважав «захопливий образ», оскільки він пов’язується з осягненням дійсності.

4

Клеанф — грецький філософ-стоїк, представник Ранньої Стої, учень Зенона та його наступник. Першим зі стоїків звернувся до Геракліта, саме йому належить вислів «Охочого доля веде, а того, хто впирається, тягне».

5

Хрісіпп — давньогрецький філософ, систематизатор раннього стоїцизму. Філософія, за Хрісіппом, має три види: логіку, фізику та етику. Логіка для нього має фізичне коріння, будь-яке міркування виявляється можливим лише завдяки наявності у світі причиновості. Усі тіла розподіляються за чотирма категоріями: субстрат; якість; стан, визначений зсередини; стан, визначений ззовні. Кожна попередня категорія розкривається в наступній. Принципом, за яким оформлюють суще за категоріями, виступає «пневма», розумне дихання. Пневмі іманентно властивий розум (логос), оскільки в ній одночасно здійснюється рух всередину і назовні — рух, властивий тільки логосу. На думку Хрісіппа, саме таким специфічним рухом забезпечується єдність космосу, тому що в його результаті відбувається експансія найдрібніших речовин в область більших, внаслідок чого будь-яке місце, яке зайняв кожний з них, вони займаються разом. Завдяки наявності у світі причиновості — судження можуть бути істинними або помилковими.

6

Посідоній — давньогрецький філософ, впливовий мислитель Середньої Сто!, вважають, що був універсальним для свого часу вченим. Він продовжив процес еллінізації стоїцизму, тільки доповнював його ідеями Платона.