Азартні ігри з долею - Іво Брешан
Тюдорові вже не було важливим ні парі з Бонетті, ні вкладені гроші. Він подумав, що мусить зіграти в якусь свою гру і завдяки їй витягти Дуду з нори, в якій він переховується. Для нього це ще й можливість раз і назавжди, принаймні для самого себе, вирішити питання, яке мучить його все життя: чи відбуваються речі в житті за якимось принципом, чи підпорядковуються випадку. Тоді, якщо усім світом володіє якийсь мудрий порядок, хай називається він логосом чи долею, і якщо на його принципах грунтуються стосунки між людьми, у Дуди не вийде уникнути рук правосуддя. Якщо йому вдасться це довести, то Франко більше не займатиметься пошуком; він вважатиме, що віднайшов ідеал філософа — атараксію чи душевний спокій — якого прагнули всі старі грецькі мислителі. Якщо станеться протилежне, якщо Дуді вдасться знову вислизнути, то це означитиме, що цей світ — це лише хаотична маса випадковостей, а істина — лише певний вид людської помсти, око за око, зуб за зуб, яка ні в чому не має переваги над злочином, ба більше, і Дуда має право на існування, незважаючи на все, що він заподіяв іншим. У такому разі Франко не матиме причин перебувати в цьому позбавленому сенсу середовищі, в якому він є лише спорадичною шишкою, яка іноді несподівано десь виникає, наче гриб, і так само зникає.
З газетної статті ясно випливало, що хтось навколо всієї історії навмисне створив хаос, аби з неї не можна було вирізнити б хоча б щось інформативно-позитивне. Той Петар Дувляк, якщо він взагалі існує, абсолютно точно не є Дудою. До того ж, Дуда в Дубровнику, на це все вказує, що тут до сьогодні відбулося. А саме цей вир подій газети найбільше намагаються приховати. Очевидно, в цьому зацікавлена ціла мережа тих, що віддають накази, і виконавців злочину, які, захищаючи Дуду, захищають і себе. І оскільки справа дійшла до того, що її цілковито замовчують всі керівні органи, то, найімовірніше, велика кількість таких людей замішана в це. А як же інакше, коли нова влада переймається тільки собою, і її носії лише лаються через те, який шмат влади хто із них одержить. Для цього й потрібний судовий процес, який здійснюють як виставу для європейських спостерігачів, люди, які знають і хто винний, і що було скоєно, проте тупцяють на місці, і ще ніхто ні за що не був покараний.
Тому Франко вирішив діяти самотужки. Він не залучатиме ще когось; в такому випадку його б навіть успіх не задовольнив, адже це не дало б відповіді на його запитання. Це було б те саме, ніби він виграв у покер через те, що хтось з-за спини гравця-супротивника знаками показував його карти. А тим паче, не шукатиме допомоги поліції; бо це могло б дати навіть цілком протилежний ефект. Дуда мусить бути заведений у таку ситуацію, що сам себе викриє, а разом із собою і всіх тих, хто безпосередньо — прямо чи побіжно — вплутані в злочин. Тому що правда повинна сама торувати собі дорогу, незважаючи на поліцію, якщо все відбувається за неухильним законом логоса, як кажуть стоїки.
Він спробував подумки впорядкувати вчорашні події; а раптом знайдеться щаблик, з чого він зможе почати: Ретель спершу відмовляється від співпраці, а тоді погоджується працювати коло басейну. Шантек, обідаючи, бачить Дуду, одягненого офіціантом, який втік через вхід до котельні. Дідович, дізнавшись про це, посилає людей на кухню і до басейну, оминаючи увагою котельню, а його самого відсилає додому. Після того Шантека, який збирався прийти до басейну, було отруєно і нікого з кухарів та офіціантів не можна в цьому звинуватити. І врешті-решт, присутність отця Луки, який з’являється безпосередньо перед цими подіями. На перший погляд, немає нічого, що могло б пов’язувати всі епізоди. Куди не кинь — всюди клин. Раптом йому здалося, що всередині цього лабіринту він побачив дороговказ, який міг би привести його до мети. Хоча це більше скидалось на припущення, аніж на точну здогадку, він вирішив спробувати і подивитися, що з цього вийде. Навіть якщо наприкінці темного коридора на нього чекала б сокира, яка відрубає йому голову. Він вирішив цього разу зіграти у справді ризиковану гру, яка його здавна приваблювала, у якій головною ставкою буде його ж життя. Так само, як і тоді, коли він прогулювався Страдуном під артилерійськими снарядами. Існує однакова ймовірність того, що станеться одна з чотирьох речей:
1. Він виграє гру, проте втратить життя.
2. Програє гру, але збереже життя.
3. Виграє гру та збереже життя.
4. Програє і гру, і життя.
Справжнісіньке балансування на краю між буттям і порожнечею — ласощі, про які він завжди мріяв. Якщо все відбуватиметься з логічною послідовністю причин і наслідків, тоді за всіма законами вищого мудрого порядку, станеться найбільш можливий варіант. А якщо у це втрутиться непередбачуваний випадок, то може статися один з гірших варіантів, чи навіть найгірший.
Він згадав, як колись у покері мав на руках дві сімки, а супротивник саме підняв ставки, поставивши на кін просто колосальну суму; тоді він мусив або вчинити так само, або відступитися. Нема такого гравця, який би в такій ситуації не вчинив друге, оскільки значно більшою є можливість, що супротивник має якісь старші карти, ніж що він блефує. Проте для Тюдора, скептика, який ймовірності не ділив на більші та менші, це не було достатньою причиною, аби здатися. Йому не вистачало лише ставки, якою він міг би відповісти супротивникові, адже тоді він змушений буде викласти карти на стіл; у цьому випадку треба теж щось знайти, аби питання, хто ж Дуда насправді й хто його керівники, за логікою неминучості вирішилося саме собою. Він довго над цим думав, а тоді раптово (після того, як усі недавні події знову обміркував та розставив міжособистісні зв’язки) усвідомив: це щось він зможе знайти лише в отця Луки. Вхід у гру починався для нього відразу у дверях церкви. Через це він від Бонінова ж попрямував до церкви св.
