Азартні ігри з долею - Іво Брешан
— Ого! — зронив він трохи іронічно. — Ви, професоре, очевидно знову до мене з того самого питання. Проте це марна праця у вас. Як і в того нового слідчого, який мене вчора допитував. Я вам не можу нічого більше додати до раніше сказаного.
— І не треба. Я прийшов сюди не питати. Я хотів поділитися з тобою, що знаю, хто насправді є Дудою.
— Блефуєте, професоре. Та я нічого вам не казатиму. Не настільки наївний. Я майже стовідсотково впевнений, що крім мене, Дуди і Всевишнього, тут у місті цього ніхто не може знати.
— І мене, отче Луко, цього разу і мене.
— І який ви мені доказ на підтвердження цього можете надати?
— Я міг би тобі навіть назвати, хто то є, проте не буду, бо добре знаю, що ти б мені цього ані підтвердив, ані спростував. Ти б знову усе звів до тієї своєї дурної таємниці сповіді. Через це я скажу тобі таке: Шантек перед смертю бачив його в готелі, одягненого офіціантом. Можливо, Дуда сподівався, що його неможливо впізнати, — справді багато усього змінилося. Проте Шантек його впізнав. І не лише це... — саме тут Тюдор вирішив блефувати і майже впритул наблизившись до отця Луки, додав багатозначним голосом. — Я тоді був з Шантеком і теж бачив Дуду.
Було видно, що отця Луку це змусило трохи завагатися, бо він замовк і задумався, а тоді суворо запитав:
— Що ви від мене хочете? У мене зв’язані руки, я вам вже це казав.
Для здійснення задуму, Франко вирішив грати роль циніка, для якого найважливішим є грошовий виграш.
— Я очікую дещицю, яка тобі нічого не коштуватиме. Якщо тебе твій чудовий підзахисний про все інформує, він точно тобі казав і про парі між мною та Бонетті. Сто тисяч кун — не дрібничка. Я б не хотів програти, а це зі мною неминуче станеться, якщо Дуда втече. Проте я також не хотів би стати нашіптувачем. Тому перекажи йому мою пропозицію. Я даю йому п’ять днів, щоб він з’явився з повинною. Це для нього буде направду пом’якшувальною обставиною. Всю справу в Пакраці організував Бензол, якого послав хтось з державної верхівки. Це мені Шантек розповів. Я це готовий особисто і на суді засвідчити, якщо потрібно. Можливо, його навіть виправдають.
— Проте його звинуватять у вбивстві тих трьох свідків...
— Не звинуватять, якщо ніхто цього не зможе довести. У всіх трьох випадках ніхто нічого не бачив. А він за кожне з них напевне вже має переконливе алібі.
— А якщо він не погодиться?
— Тоді мені не залишатиметься нічого іншого, як вчинити те, до чого я відчуваю неймовірну відразу. Тих 100 тисяч кун — це все, що маю. Якщо я програю, то стану на жебрацьку стежку. Ось це все, чого я очікую від тебе. Перекажи йому мою пропозицію.
— А чому ви самі цього не зробите, якщо знаєте, хто це?
— Я не впевнений в тому, як він буде реагувати. Доля тих трьох нещасних для мене гарна наука. До того ж, я не сумніваюся, що ти, як його духовний пастир, радитимеш йому, як треба вчинити відповідно до Божих заповідей. А це й для тебе добре. Окрім того, мені не варто тобі казати, що значить знати, але нічого не робити, байдуже в якій ситуації. Якщо людина не відповість за це на земному суді, то відповість перед Божим.
Виходячи від отця Луки, Тюдор думав про те, що Дуда може зробити за ці п’ять днів. Професор був майже впевнений, що той не дослухається поради і не прийде з повинною; — він би так ніколи не вчинив. Через це злочинець обере одну з двох можливостей, що йому залишалися: втекти з міста та розчинитись серед людей чи спробувати вбити його, єдиного свідка, який, ще може бути для нього небезпечним. Якщо він зробить все згідно з першим варіантом, то цим одразу ж себе викриє. А якщо й ні, то, принаймні, всі знатимуть, хто він є, і одного разу, у кращі часи, до нього навіть може дістатися рука правосуддя, ба й до всіх інших, хто пов’язаний з ним. А якщо Дуда все ж вирішить використати другу можливість та вбити його, тоді, без сумніву, він спробує зробити замах, де йому це вчинити найлегше, на останній зупинці його прогулянки, на Бонінову, коли він стоятиме на краю провалля. І зробить він це під час вечірньої прогулянки, коли його ніхто не побачить. Професор може також з впевненістю розраховувати на те, що Дуда не використовуватиме ніякої зброї, скажімо, не стрілятиме в нього з пістолета. Це абсолютно очевидно показало б, що мова йде про вбивство, а він не може знати, чи раптом Франко не залишив після себе якогось листа, у якому зазначено: «У разі моєї насильницької смерті, я заявляю, що винуватцем цього і того є...». Тоді йому залишається вибрати якийсь менш ризикований спосіб для вбивства Тюдора.
Проте Франко все ж таки вирішив не надавати йому такої можливості, доки не збіжить термін. Коли протягом п’яти днів до нього не дійде чутка, що хтось зник і не залишив після себе ніяких слідів, буде ясно, який варіант Дуда обрав для гри. Через це Тюдор увесь той час не виходитиме на прогулянку, а піде на неї лише надвечір п’ятого дня; тоді він буде точно знати, що Дуда, сховавшись, чекає на Бонінову поблизу того місця, з наміром, аби сприятливої миті скинути допитливого свідка вниз у прірву, аби все виглядало як нещасний випадок. Було чимало людей, які знали про Тюдорове балансування на краю провалля, тож це не виглядало б підозрілим. Говорилося б таке: «Професор занадто випробовував долю, тож і сталося так, що він однієї миті втратив рівновагу і через це зірвався вниз». Дуді легко вдалося б втекти, навіть якби той лист справді існував. Проте Тюдор вже придумав, як можна зруйнувати плани нападника. Між краєм провалля, на якому він зазвичай стояв, і чагарником, у якому Дуда може
