Привид - Ю. Несбе

— Гадаю, що так, — сказав я. — Там, де все одно ростимуть бур’яни, краще посадити такий бур’ян, котрий не знищуватиме полуниці.

— Саме так. Згідно з цією аналогією, мета чистого Осло, яку переслідує міськрада, — це полуниці, а всі ті банди, що торгують героїном і породжують анархію на вулицях, — це бур’яни. А ми зі своїм віоліном — мульча.

— Ну і що?

— А те, що спершу ви прополете бур’яни. А потім дасте спокій полуничній конюшині.

— Чим же вона краща для полуниць? — спитала Ізабель.

— Тим, що ми нікого не вбиваємо. Ми працюємо обережно й обачливо. Ми продаємо наркотик, який не призводить до смерті від передозування. Запровадивши монополію на полуничному полі, ми зможемо підняти ціни так високо, що дедалі менше молодих людей ставатимуть наркоманами. Правда, слід визнати, що при цьому наші прибутки не зменшаться. Зате буде менше споживачів і менше продавців. Наркомани вже не будуть кишіти в парках та на вулицях у центрі міста. Коротше кажучи, Осло стане справжнім раєм для туристів, політиків та виборців.

— Але ж я не керую комітетом із соціальних проблем.

— Наразі не керуєте, фру Скоєн. Але ж комітет і не займається прополюванням бур’яну. Для цього у них є секретарка. Щоби приймати невеличкі, щоденні рішення, які у своїй сукупності і складають ті реальні заходи, які вживаються для розв’язання проблеми. Звісно, ви слідуєте у фарватері політики, визначеної радою, але ви — та особа, яка має щоденний контакт з поліцією, котра обговорює з її представниками її діяльність і навіть наважується бувати, скажімо, в районі Квадратурен. Вам, звісно, доведеться чіткіше окреслити і висвітлити вашу роль, але, здається, ви маєте до цього талант. Невеличке інтерв’ю про політику в царині наркотиків тут, заява про зниження смертності від передозування там. Щоби тоді, коли успіх стане фактом, преса та колеги з вашої партії знали, чий організаторський талант стоїть за найбільшим цьогорічним урожаєм полуниць. — І дідок посміхнувся своєю посмішкою дракона з острова Комодо.

Ми надовго замовкли. Муха кинула свої спроби утекти, бо виявила мисочку з цукром.

— Цієї розмови ніколи не було, — сказала Ізабель.

— Звісно, що не було.

— Ми ніколи не зустрічалися.

— Сумно, але факт, фру Скоєн.

— І як же ви уявляєте оце… прополювання?

— Ми можемо надати дружню допомогу. В нашому бізнесі існує давня традиція «стукати» на ближнього свого, щоби прибрати конкурентів, і ми надамо вам усю необхідну інформацію. Ясна річ, ви надасте комітету із соціальних проблем свої пропозиції щодо роботи поліції, але в поліції вам треба буде мати свою довірену особу. Може, когось, хто отримає безпосередню вигоду від того, що сам стане частиною цієї успішної схеми. Людину, яка…

— Амбіційну особу, яка зможе виявити прагматизм заради інтересів міста? — Ізабель Скоєн поставила чашку з кавою на стіл. — Може, перейдемо до вітальні?

* * * * *

Сергій лежав горілиць на лаві, а татуювальник мовчки роздивлявся зразок.

Коли він пунктуально прибув до маленької майстерні, татуювальник якраз займався великим драконом на спині хлопця, який лежав, стиснувши зуби, а жінка, вочевидь його мати, заспокоювала його і питала, чи дійсно варто було робити таке велике татуювання. Коли роботу було закінчено, вона розплатилася й спитала хлопця, чи радий він тепер з того, що має татуювання, шикарніше навіть за ті, які мають Пребен та Крістофер.

— Вашій спині краще пасуватиме оця, — сказав татуювальник, показуючи на один зі зразків.

— Вот тупой, — промимрив російською Сергій. — Ідіот.

— Що?

— Все має бути точнісінько так, як на зразку. Мені що, кожного разу це повторювати?

— Гаразд, але я не зможу зробити його увесь за сьогодні.

— Ні, зможеш. Роби увесь. За подвійну плату.

— Це терміново?

Сергій відповів коротким кивком голови. Андрій телефонував йому кожного дня, тримаючи у курсі справи. А коли він зателефонував йому сьогодні, Сергій виявився неготовим до того, що повідомив йому Андрій.

Необхідне стало неминучим.

І Сергій зрозумів, що іншого виходу не має.

Він одразу ж обсмикнув себе: який іще інший вихід? Навіщо мені інший вихід?

Може, думка про втечу з’явилася після того, як Андрій застеріг його. Розповів, що той полісмен примудрився знешкодити в’язня, якому вони заплатили, щоби той убив Олега Фауке. Правда, слід зробити поправку на те, що то був усього-на-всього норвежець, якому ще нікого й ніколи не доводилося вбивати ножем, але це означало, що справа буде не такою легкою, як минулого разу. Застрелити хлопця, який продавав їхній товар, — то було звичайною стратою. Але цього разу йому доведеться вистежити того полісмена, діждатися, коли він буде там, де треба, і напасти на нього тоді, коли він менш за все цього очікуватиме.

— Мені не хочеться псувати вам настрій, але татуювання, які ви вже маєте, зроблені не надто якісно. Лінії нечіткі, чорнило погане. Може, мені їх трохи обновити?

Сергій не відповів. Що цей тип знає про якісну роботу? Лінії нечіткі тому, що тюремному татуювальнику довелося використовувати замість голки загострену гітарну струну, прикріплену до електробритви, а чорнило було виготовлене з розплавленої підошви, змішаної з сечею.

— Рисунок, — сказав Сергій. — І негайно!

— А ви впевнені, що вам потрібен пістолет? Звісно, це ваш вибір, але з власного досвіду я знаю, що людей шокують символи насильства. Просто попереджаю вас.

Цей тип явно не розбирався в татуюваннях російського кримінального світу. Не знав, що кішка означала, що його засудили за крадіжку, а церква з двома куполами означала дві «ходки». Не знав, що сліди опіку на його грудях залишилися від пов’язки з порошкоподібним магнієм, яку він спалив прямо на собі, щоби видалити одне татуювання. То було зображення жіночих геніталій, яким «винагородили» його під час другої ходки члени одної грузинської банди за те, що він начебто був винен їм гроші, програні в карти.

Не знав той татуювальник і того, що пістолет на малюнку, «Макаров», яким була озброєна російська поліція, означав, що він убив поліцейського.

Він не знав нічого, і це було добре, всім буде краще від того, що цей майстер і далі займатиметься метеликами, китайськими символами та барвистими драконами, зображаючи їх на вгодованих тілах норвежців, які гадали, що ці шаблонні татуювання і справді щось означають.

— Ну, тоді почнемо? — спитав татуювальник.

Сергій завагався. Майстер мав рацію, він дійсно поспішав. Але навіщо поспішати? Чому він не може дочекатися, коли полісмен уже буде мертвий? А тому, що коли його спіймають після вбивства і запроторять до норвезької тюрми, де, на відміну від російських, татуювальників немає, він уже