Привид - Ю. Несбе
Газети наче показилися. Верещали про війну банд, про кров на вулицях та про те, що Осло перетворився на довбаний Лос-Анджелес, і таке інше. Опозиційні політики загомоніли про невдалу політику боротьби зі злочинністю, невдалу політику боротьби з наркотиками, невдалого голову міської ради і невдалу міську раду. Один йолоп з Партії Центру сказав, що Осло — невдале місто і його слід стерти з мапи, бо воно є ганьбою для всієї країни. Однак найбільше дісталося на горіхи шефу поліції, і хоча ми знаємо, що гівно не тоне, після того, як один сомалієць серед білого дня застрелив нафіг двох своїх одноплемінників біля Плати і нікого за це не заарештували, голові відділу кримінальної поліції довелося подавати у відставку. Радник відділу соціальних послуг, що був також головою комісії у справах поліції, сказала, що наркотики та підтримання правопорядку — це головний обов’язок держави й основним своїм завданням вона вважає забезпечити такий стан, коли громадяни будуть спокійно ходити вулицями. Така гарна, хоч до рани прикладай. А за радником стояла її секретарка. Моя стара подруга. «Охоча мамця». Вся така серйозна та ділова. Хоча для мене вона — сексуально неврівноважена самиця в тугих бриджах для верхової їзди.
Одного вечора Андрій прийшов незвично рано, сказав, що на сьогодні — досить і що я маю поїхати з ним до Бліндерна.
Коли ми проїхали, не знижуючи швидкості, повз помешкання дідка, мене обсіли вкрай неприємні думки. Та, слава Богу, Андрій звернув до сусіднього будинку, який також належав дідку. Він провів мене всередину. Будинок був не такий порожній, яким видавався ззовні. За стінами, з яких уже облазила фарба, було тепло й були меблі. Старий сидів у кімнаті з книжковими полицями від підлоги до стелі, а з великих гучномовців, що стояли на підлозі, линула класична музика. Я сів на єдиний вільний стілець у кімнаті, а Андрій вийшов і зачинив за собою двері.
— Я вирішив попросити тебе зробити мені одну послугу, Густо, — сказав старий, поклавши руку мені на коліно.
Я поглянув на зачинені двері.
— Ми на війні, — сказав він підводячись. Дідок підійшов до полиць і витягнув одну товсту книгу з коричневою, вкритою плямами обкладинкою. — Цей текст з’явився ще за шістсот років до народження Христа. Я не знаю китайської, тому маю лише оцей французький переклад, зроблений понад двісті років тому єзуїтом на ім’я Йозеф Марі Аміо. Я пішов на аукціон і зареєстрував там свою ставку на сто дев’яносто тисяч долярів. Це — книга про те, як переграти й обдурити супротивника під час війни. У Сталіна, Гітлера і Брюса Лі вона була як Біблія. І знаєш що? — Дідок поклав книгу назад на полицю і натомість витягнув іншу. — Я віддав перевагу ось цій книзі. — І з цими словами він кинув її мені.
То була тоненька брошурка з блискучою блакитною обкладинкою, на вигляд — зовсім нова. Я прочитав її назву: «Шахи для початківців».
— Шістдесят крон на розпродажу, — сказав старий. — Ми зробимо крок, який називається «рокіровка».
— Рокіровка?
— Так називається боковий обмін місцями короля й тури з метою захисту першого. Ми сформуємо альянс.
— З турою?
— Тура схожа на замок, будівля міської ради — теж.
Я замислився.
— Так, з міською радою, — сказав старий. — Радник з питань соціальної політики має секретарку на ім’я Ізабель Скоєн, яка, фактично, керує політикою міста в царині наркотиків. Я звернувся до надійного джерела інформації і дізнався, що кращої кандидатури нам не знайти. Розумна, ділова і надзвичайно амбітна. Згідно з даними з того ж самого джерела, вона не вибилася вище через свій стиль життя, завдяки якому її ім’я постійно фігурує в газетних заголовках. Але її підвищення — це лише питання часу. Ця жінка влаштовує вечірки, не лізе за словом у кишеню і має коханців в усіх районах міста.
— Який жах! — сказав я.
Та дідок кинув на мене застережливий погляд і продовжив:
— Її батько був речником Партії Центру, але його спроба вийти на загальнонаціональну політичну арену зазнала фіаско. І мій інформатор стверджує, що Ізабель успадкувала його мрії і, позаяк Соціалістична партія має кращі перспективи, полишила невеличку партію фермерів, до якої належав батько. Окрім того, вона незаміжня, а за її родинною фермою числиться чималенький борг.
— І що ж ми маємо робити? — спитав я таким тоном, наче був одним з керівників його підпільної організації.
Старий посміхнувся так, наче моє запитання йому вкрай сподобалося.
— Шляхом погроз ми змусимо її сісти за стіл переговорів і заохотимо увійти до альянсу. І відповідальним за ці погрози будеш ти, Густо. Саме тому ми тебе сюди й запросили.
— Я? Погрожувати жінці-політику?
— Саме так. Жінці-політику, з якою ти злягався, Густо. Погрожувати чиновниці міської ради, яка скористалася своїм службовим становищем і посадою для сексуальної експлуатації підлітка з істотними соціальними проблемами.
Спершу я вухам своїм не повірив. Допоки він не витягнув зі свого піджака фото і поклав переді мною на стіл. Схоже, його зробили з автомобіля із затемненими вікнами на вулиці Тольбугата. Молодий хлопець сідав до «лендровера». Можна було також розпізнати номер авто. Тим хлопцем був я. А машина належала Ізабель Скоєн.
По спині у мене побігли мурашки.
— А звідки ви дізналися, що…
— Мій любий Густо, я ж казав тобі, що приглядатиму за тобою. Що я хочу? Я хочу, щоби ти зв’язався з Ізабель Скоєн по приватному номеру, який, на моє переконання, ти маєш, і розказав їй ось цю історію, яку ми приготували для преси. А потім запросиш її на надзвичайно конфіденційну зустріч, на якій будемо
