Українська література » » Зелена миля - Стівен Кінг

Зелена миля - Стівен Кінг

---
Читаємо онлайн Зелена миля - Стівен Кінг
у вищирені губи.

— Так, сер, — і Калеб майнув усередину.

Із задньої кишені штанів Гаммерсміт витяг носовичок і промокнув ним очі — сухі, але, думаю, він уже звик до того, що вони мокрі.

— Собака вже був у нас, коли діти народилися, — сказав він. — Я завів його в хату, щоб понюхав їх, коли Синтія приїхала з ними з пологового, і Сер Ґалахад лизав їм рученята. Малесенькі долоньки. — Він кивнув, наче хотів сам собі це підтвердити. — Він грався з ними; лизав Арден личко, поки вона не починала хихотіти. Калеб тягав його за вуха, а коли тільки вчився ходити, то чеберяв подвір’ям, тримаючи Сера Ґалахада за хвіст. Пес ніколи на нього навіть не гарчав. Ні на нього, ні на неї.

І тут полилися сльози; він промокнув їх на автоматі, як людина, в якої за плечима велика практика.

— Причини не було, — сказав він. — Калеб його не вдарив, не накричав на нього, нічого не зробив. Я знаю. Я був поряд. Якби мене там не було, малий би, напевно, загинув. Усе сталося з доброго дива, містере Еджкомб. Обличчя дитини просто опинилося перед мордою собаки, і Серу Ґалахаду на думку спало — якщо в собак є думки — кинутися і вкусити. Загризти, якщо зможе. Хлопчик був просто перед ним, і пес напав. Те саме сталося і з Коффі. Він опинився поряд, побачив їх на веранді, схопив, зґвалтував і вбив. Ви скажете, що мають бути натяки на подібну його поведінку в минулому, і я розумію, про що вам ідеться, але він міг і не робити такого раніше. Мій пес ніколи раніше не кусався; тільки того єдиного разу. Може, якби Коффі випустили, він би ніколи більше такого не вчинив. Може, й мій пес би більше не кусався. Але мене це не обходило, розумієте. Я взяв рушницю, ухопив його за ошийник і відстрелив йому голову.

Гаммерсміт важко дихав.

— Я освічений, як і всі, містере Еджкомб. У коледжі вчився в Боулінг-Грін, вивчав історію і журналістику, ще й філософію трохи. Я люблю вважати себе освіченим. Люди на Півночі можуть зі мною не погодитись, але я люблю себе називати освіченим. Рабство я б не повернув навіть за весь чай у Китаї. Вважаю, що ми маємо бути гуманними і щедрими у своїх спробах розв’язати расову проблему. Але мусимо пам’ятати, що за наступної нагоди ваш негр укусить знову, так само, як дворняга вкусить, якщо випаде нагода і йому на думку спаде вкусити. Хочете знати, чи він винен, ваш плаксивий містер Коффі, весь укритий шрамами?

Я кивнув.

— О так, — сказав Гаммерсміт. — Він винен. Навіть не сумнівайтеся. І не повертайтеся до нього спиною. Раз чи сотню… чи навіть тисячу разів… ви можете відбутися переляком, але зрештою… — Він підніс розкриту долоню мені до очей і, швидко стуляючи та розтуляючи пальці, показав рукою кусючу пащеку. — Розумієте?

Я знову кивнув.

— Він зґвалтував їх, убив, а опісля пошкодував… але ті дівчатка залишилися зґвалтованими, ті дівчатка залишилися вбитими. Але ви з ним розберетеся, правда, Еджкомбе? За кілька тижнів ви з ним розберетеся, щоб він більше ніколи не міг такого втнути. — Гаммерсміт підвівся, підійшов до поруччя ґанку й затуманеним поглядом подивився на собачу буду, що здіймалася в центрі його втоптаної ділянки, посеред підсохлого задавненого лайна. — А зараз вибачте, будь ласка. Раз уже не треба вдень стирчати в суді, я подумав, що добре було б провести цей час із сім’єю. Діти недовго будуть маленькими.

— Авжеж, — кивнув я. Губи заніміли й здавалися чужими. — Дякую, що приділили мені час.

— Нема за що, — сказав він.

Від будинку Гаммерсміта я поїхав навпростець до в’язниці. Поїздка була довгою, і цього разу я не міг її собі скоротити виспівуванням пісень. Відчуття було таким, що всі пісні з мене вивітрилися, принаймні на той час. Перед очима все стояло понівечене обличчя маленького бідолахи. І рука Гаммерсміта, з пальцями, що змикалися й розмикалися, імітуючи кусання.

5

Свій перший похід у гамівну кімнату Дикий Білл Вортон заробив наступного ж дня. Ранок і післяполудень він був тихий, мов невинне ягнятко. Як ми згодом дізналися, цей стан був йому геть невластивий і віщував біду. А тоді, близько пів на восьму того вечора, Гаррі відчув, як щось тепле ляпає на холоші формених штанів, які він щойно вранці вдягнув чистими. Сеча. Вільям Вортон стояв біля ґрат камери, щирив почорнілі зуби і сцяв на штани й черевики Гаррі Тервілліґера.

— Та брудна погань цілий день у собі держала, — обурювався потім Гаррі. Від гніву й огиди він аж кипів.

Що ж, терпець нам урвався. Час було показати Вільямові Вортону, хто командує парадом у блоці Е. Гаррі покликав Брутала й мене, я попередив Діна й Персі, які теж працювали в ту зміну. На той час, не забувайте, у блоці було троє в’язнів. Ми називали це «повною коробочкою». Моя зміна працювала з сьомої вечора до третьої ранку — саме в цей час, найімовірніше, могли виникнути заворушення, — а інші дві зміни працювали решту доби. Ці інші зміни складалися переважно з «літунів», якими заправляв Білл Додж. Загалом ми й так непогано справлялися, але я сподівався, що вдасться пересунути Персі в денну зміну, і тоді життя взагалі налагодиться. Але до цього так і не дійшло. Іноді я загадуюся: а чи не склалося б усе зовсім інакше, якби я це зробив?

Хай там як, у коморі, на дальньому від Старого Іскруна боці, проходила велика водопровідна труба. Дін і Персі під’єднали до неї довгий пожежний шланг. Потім стали біля крана, яким у разі потреби можна було відкрити воду.

Ми з Бруталом швидко підійшли до камери Вортона. Той так і стояв, щирячись, вистромивши зі штанів своє причандалля. Гамівну сорочку я саме напередодні, перед тим як іти додому, витяг із гамівної кімнати й кинув на полицю в кабінеті, бо подумав, що з нашим новим неслухом вона може стати в пригоді. Тепер я тримав її в руці, підчепивши вказівним пальцем одну з полотняних поворозок. За нами йшов Гаррі, несучи насадку з пожежним шлангом, який тягнувся через мій кабінет донизу східцями складу до котушки, яку Дін і Персі розкручували якомога швидше, звільняючи його.

— О, шо, всім закортіло? — спитав Дикий Білл. Він реготав, як дитина на атракціонах, так гучно, що насилу й говорити міг; великі сльози котилися по його щоках. — Так швидко збіглися, то ставайте в чергу. Я вам заре ше гівнях

Відгуки про книгу Зелена миля - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: