Потайна кімната - Йорн Лієр Хорст
— Я сама з’ясую, — запропонувала Генрієтте.
— Добре, — кивнула Ліне.
В ігровому кутку щось пішло не так. Амалія розвередувалася.
— Мала вже втомилася, — пояснила Ліне, підводячись.
Вона принесла доню, посадила собі на коліна.
— Коли ти ще зустрінешся зі своїм інформатором?
— Він мені сам задзвонить, коли матиме новини.
— Нам потрібно більше інформації про пограбування. Хоча б кілька імен, — повторила Ліне.
Генрієтте погодилася з нею. Вони сиділи й обговорювали можливі зв’язки між пограбуванням та Симоном Мейєром.
— Хіба що Симон і мотоцикліст були спільниками й удвох украли гроші, — промовила Генрієтте. — Може, поділилися. Симон зі своєю часткою подався до Іспанії, а мотоцикліст загинув.
Останніми днями Ліне відчайдушно намагалася віднайти зв’язок між Симоном Мейєром та Леннартом Клаусеном. Як на неї, поєднувати їх могло лише сусідство — у дитинстві вони мешкали на одній вулиці.
— Ти все ще віриш, що він в Іспанії? — Ліне заховала ноутбук у наплічник.
— Я точно вірю у те, що ми отримаємо всі відповіді на запитання, щойно його знайдемо, — сказала Генрієтте. — Або награбовані гроші, — додала вона з усмішкою.
Ліне теж усміхнулася, розуміючи, що не може розповісти те, що знає. Важко буде писати статтю чи продукувати якийсь інший матеріал разом з Генрієтте, коли вона збагне, що Ліне знала й замовчувала ключову інформацію.
Генрієтте придивлялася до її виразу обличчя.
— Про що ти думаєш? Маєш припущення, куди поділися гроші? Ти чогось мені не розповіла?
Ліне вдала, ніби цілковито зосереджена на Амалії.
— Думаю про керівника відділу новин у «ВҐ», — засміялася вона. — Він не хоче брати цю справу. У кожному разі, наперед.
Генрієтте теж засміялася.
— І тяжко пошкодує про це! — запевнила вона.
45
Мортенсен розвернув ноутбук монітором до колег.
— Я думаю, що це кров, — сказав він, показуючи фото металевого краю помпи, темнішого в одному місці. — Реагує на люмінол. Я підготував пробу для аналізу.
Далі він показав фото більшої частини приміщення станції. Місце, де Мортенсен наче знайшов сліди крові, він позначив стрілкою. Ще одна стрілка вказувала на підлогу.
— Звідси я теж узяв відповідну пробу. Якщо і це кров, то ситуація може трохи прояснитися.
Вістінґ намагався витлумачити побачене.
— Падаючи, він вдарився головою об гострий металевий кант.
Мортенсен кивнув.
— Можливо, нещасний випадок або сварка, — додав він. — Бійка, штовханина.
— Зі смертельним кінцем, — завважив Стіллер.
— Цілком імовірно, — погодився Мортенсен. — Але це може бути й не кров або ж кров, яка не має стосунку до нашої справи.
— Знайшов щось іще? — запитав Вістінґ.
Мортенсен виклав фото з висячим замком, у якому стирчав ключ. Замок знайшли в глибині кімнати, під люком.
— Можливо, на ньому залишилися відбитки пальців. Хай лабораторія Кріпоса гляне на нього.
Вістінґ був радий, що не чіпав його, коли нишпорив на станції.
— Ліне знайшла дещо цікаве, стосується насосної станції, — сказав він і розповів про батька Яна Ґюдіма, який мав оригінальний ключ. — Тоді він був начальником служби водопостачання та каналізації.
— Мабуть, багато років використовували станцію як наркотичне депо, — озвався Аудюн Тюле.
Стіллер з ним погодився.
— Але цього надто мало для підозри, — сказав він.
— Хтось перевіряв алібі Яна на день пограбування? — поцікавився Вістінґ.
— Лише відстежили телефонні дзвінки. Він був удома, — відповів Тюле.
— Удома — це де? Де він тоді мешкав? — уточнив Мортенсен.
— У Колботні.
— Як гадаєш, він щось скаже, якщо викликати його на допит?
— Навряд… Ніколи не співпрацював з поліцією і ніколи ні в чому не зізнавався.
Вістінґ глянув на дошку з фотографіями потенційних грабіжників.
— Ми вважаємо, що саме Ян Ґюдім був за кермом автомобіля з награбованими грошима? — запитав він.
— Без сумніву, — кивнув Тюле. — Він займався мотоспортом і був дуже вправним водієм.
— Отже, Ян Ґюдім і Александер Квамме?
— Усе вказує, що Квамме був за головного, — впевнено сказав Тюле. — Водночас немає сумніву, що Оскар Тведт брав участь в операції, і саме його звинуватили у зникненні грошей.
Стіллер підійшов до дошки, зняв фотографію Яна Ґюдіма.
— Традиційними методами розслідування ми тут нічого не доб’ємося, — промовив він. — Треба підступатися до них іншими шляхами, використати іншу стратегію і тактику.
Вістінґ відхилився на спинку стільця. Він уже здогадався, що Стіллер має план.
— Замість вимахувати перед Ґюдімом недостатніми доказами, треба спровокувати його на новий вчинок, — вів далі Стіллер. — Виманити на світло його співучасників.
— Це ж як? — здивувався Тюле.
— Використати те, що маємо і знаємо.
Стіллер повернув фотографію Ґюдіма на дошку, потім виставив на стіл одну з коробок з купюрами.
— Скористаємося грошима!
Троє поліцейських чекали на продовження. Стіллер звернувся до Тюле.
— Мати Оскара Тведта померла кілька місяців тому, так?
Тюле кивнув.
— Ми провідаємо Ґюдіма у в’язниці, покажемо йому фото однієї коробки з грошима й скажемо, що знайшли її вдома в Оскарової матері після її смерті. А ще знайшли в коробці ключ і ДНК, яке належить Оскарові Тведту.
Вістінґові ідея сподобалася. Це неодмінно спровокує реакцію, а там, де перебуває Ян Ґюдім, вони матимуть під повним контролем і його самого, і його контакти з зовнішнім світом. Усі вхідні й вихідні телефонні розмови в тюрмі прослуховуються, усі відвідини фіксуються.
Стіллер захопився ще більше.
— Ми натякнемо, що лікування Оскара Тведта дало позитивний результат. Розкажемо, наче по секрету, у якій лікарні він лежить і що він готовий говорити з нами. Це виманить решту банди, спонукає їх упевнитися, чи Оскар надійно тримає язик за зубами.
Аудюн Тюле перехилився через стіл.
— Забезпечиш відділення, де він лежить, підставним персоналом?
— Поставлю камери й записувальні пристрої, а коли його провідуватимуть, сидітиму в інвалідному візку поблизу і пускатиму слину, — усміхнувся Стіллер.
— Тут слід усе облаштувати на високому рівні, — завважив Мортенсен.
— Це я беру на себе, — пообіцяв Вістінґ.
Операція заповідалася непроста, але з великим шансом на успіх.
Вони саме обговорювали деталі, коли прийшла Ліне з Амалією. Вістінґ у головних рисах переказав їй задум Стіллера.
— Генрієтте має інформатора в злочинному середовищі, — повідомила Ліне й розповіла, що, зі слів джерела, здобич украв чоловік, який потім розбився на мотоциклі.
— Леннарт Клаусен, — не сумнівався Вістінґ.
— Дуже правдоподібно, — кивнув Стіллер.
— Знаєш ім’я інформатора? — запитав Тюле.
— Ні… Генрієтте написала серію портретних інтерв’ю кримінальних злочинців, коли ще працювала для «Голіафа», — пояснила Ліне. — Очевидно, один із них. Завтра збираюся в Осло на розмову з Кімом Вернером Полленом, однокласником Симона Мейєра, який працював тоді в аеропорті Ґардермуен. При тій нагоді хотіла зайти в Національну бібліотеку й почитати її інтерв’ю. Маю там одну знайому, яка знайде їх для мене. Може, трапляться цікаві