Смерть у Бреслау - Марек Краєвський

Барон вибіг з будинку й декілька разів вигукнув у бік згасаючого сонця ім’я улюбленого камердинера. У відповідь — лише непривітні погляди дітлахів на паркані. Фон Кепперлінг кинувся до залізних воріт. Його підганяли знущальні погляди, тужавіло вечірнє повітря. «Гансе, де ти? — кричав барон; він спіткнувся на рівному місці: — Гансе, де ти, я не можу підвестися». Тужавіло вечірнє повітря, тужавів свинець у бароновім тілі. За парканом блиснули автомати. Кулі зі свистом цьвохкали по гравієвій стежці, здіймали хмари куряви, ранили ніжне баронове тіло, не даючи йому ані підвестися, ані впасти на землю. «Де ти, Гансе?».

Ганс сидів біля Макса Форстера на задньому сидінні «Мерседеса», який стояв з увімкненим двигуном. Він плакав. Його ридання сягнули crescendo саме тоді, коли до машини підбігло двоє людей з автоматами. Вони сіли спереду. Авто рвонуло з місця.

— Не плач, Гансе, — співчутливо промовив Форстнер. — Ти просто врятував своє життя. Зрештою, і я врятував своє.

Курт Вірт і Ганс Цупіца знали, що вони не відмовлять Моккові. Ці двоє бандитів, перед якими тремтіло все злочинне Бреслау, були перед «добрим дядечком Ебергардом» у подвійному боргу: по-перше, він урятував їх від шибениці, по-друге — дозволив займатися прибутковою справою, яка вкрай суперечила німецькому законодавству. Натомість він інколи вимагав від них те, що вони вміли робити найкраще.

Вірт познайомився з Цупіцею двадцять років тому, в 1914 році, на торгівельному судні «Принц Гайнріх», яке курсувало між Ґданськом і Амстердамом. Вони потоваришували без зайвих слів — Цупіца був німим. Спритний, старший на десять років, невисокий і худий Вірт заопікувався двадцятилітнім німим велетнем, і не пошкодував про це вже за місяць, коли Цупіца вперше врятував йому життя. Це сталося в одній таверні в Копенгагені. Трьом п’яним італійським матросам забаглося показати малому худому німцеві, що таке гарні манери, а саме, як слід пити вино. Урок культури полягав у вливанні до Віртової горлянки галонів данської кислятини. Коли сп’янілий Вірт упав, італійці збагнули, що цього шваба їм однаково не вдасться цивілізувати, тож буде краще, коли такий невіглас просто зникне з лиця землі. Своє рішення вони почали втілювати за допомогою розбитих пляшок. Але зненацька до ганделика зайшов Цупіца, який щойно замалим не розвалив дерев’яного нужника, де йому вдалося запопасти одну з численних утішительок копенгагенських матросів. У її обіймах він не втратив усієї енергії. За кілька хвилин італійці вже не рухалися. Наступного дня офіціант, чий вигляд злякав би не одного сміливця, під час допиту в поліції трусився, як осиковий листок, намагаючись відтворити стогони, харчання та звуки репання шкіри та брязкіт скла. Коли Вірт очуняв, він зважив усі «за» і «проти» та раз і назавжди покинув професію матроса. На суходіл разом з ним зійшов також невідлучний Цупіца. Однак повністю з морем вони не розсталися. Вірт вигадав невідомий тоді в Європі спосіб заробляти на життя: брати данину з портових контрабандистів. Обоє створили механізм, що справно діяв. Вірт був його мозковим центром, а Цупіца — силою. Вірт вів переговори з контрабандистами. Якщо вони виказували непокору, Цупіца викрадав їх і вбивав вигаданим Віртом способом. Невдовзі вся поліція Європи розшукувала їх у доках Гамбурга й Стокгольма, де вони залишали покалічені тіла своїх жертв, і в борделях Відня й Берліна, де вони витрачали купу чимраз менш вартісних марок. Обоє відчували за спинами гарячий подих переслідувачів. Випадкові спільники дедалі частіше виказували їх поліції, спокусувшись на винагороду, однак вони були невловні. Вірт мав вибір: виїхати до Америки, де на них чекала мафія, кровожерна, жорстока конкуренція з боку місцевих рекетирів, або знайти якусь тиху й спокійну місцинку в Європі. Перший шлях був дуже небезпечним, другий — майже неможливим, тим паче, що всі європейські поліцейські носили в кишенях фотографії обох бандитів, мріючи спіймати їх і здобути славу.

Проте ця слава якось усіх оминала, а одна людина взагалі від неї відмовилася. То був бреславський поліцейський, кримінальний комісар Ебергард Мокк, який у середині двадцятих років очолював так званий відділ моралі, що патрулював, зокрема, район Борек. Це трапилося невдовзі після його неймовірного підвищення на службі. Усі газети сповіщали про блискучу кар’єру сорокарічного поліцейського, який раптом став однією з найважливіших персон у місті — заступником шефа кримінального відділу бреславської поліції, Мюльгауза. 18 травня 1925 року під час звичайної перевірки публічного дому на Кастаніен-алеє Мокк, тремтячи від нервового збудження, покликав якогось постового з вулиці й удерся з ним до кімнати, де дует Вірт & Цупіца зливався в екстазі із жіночим тріо. Побоюючись опору з боку заарештованих, Мокк задля більшої певності підстрелив обох хлопів, перш ніж вони встигли вилізти з-під дівок. Потім разом із постовим зв’язали Вірта й Цупіцу й вивезли до Карловнць. Там Мокк запропонував двом зв’язаним бандитам, які стікали кров’ю, свої умови: він не віддасть їх під суд, якщо вони назавжди оселяться в Бреслау і в усьому коритимуться йому. Цю пропозицію було беззастережно прийнято. Заперечень у даному випадку не мав і постовий Курт Смолож. Він умить збагнув хід Мокковнх думок, тим більш, що вони цілком конкретним чином впливали на його кар’єру. Обоє бандитів опинилися в певному дружньому борделі, де їх прикували наручниками до ліжок і залишили під дбайливим медичним доглядом. Через тиждень Мокк уточнив умови: зажадав тисячу доларів для себе й п’ятсот для Смоложа. Він не довіряв німецькій валюті, враженій смертельною недугою, — інфляцією. Натомість пообіцяв Віртові заплющити очі на збирання данини з контрабандистів, які, переправляючи свої ліві товари в Щецін, зупинялися в бреславському порту. Мокк змусив Вірта беззастережно прийняти усі пропозиції, скориставшись сентиментальними аргументами: він вирішив розділити нерозлучних друзів і запевнив Вірта, що у випадку, коли той не доставить грошей вчасно, Цупіцу буде віддано в руки правосуддя. Другим важливим аргументом була перспектива спокійного, усталеного життя замість колишніх поневірянь. Через два тижні Мокк і Смолож стали заможними людьми, а видерті з-під катівської сокири Вірт і Цупіца ступили на незвідану