Українська література » » Смерть у Бреслау - Марек Краєвський

Смерть у Бреслау - Марек Краєвський

---
Читаємо онлайн Смерть у Бреслау - Марек Краєвський
і турецький воїн. Доїхавши до краю гірського перевалу, за яким простягався не надто крутий схил, вони зупинили коней і з помітним задоволенням простяглися в затінку кам’янистих скель, що нагадували башти соборів. Вершники, які їх супроводжували, зо два десятки християн і стільки ж мусульман, зробили те саме. Хрестоносець з полегшею зняв свого шолома, який звався саладом: його видовжена задня частина викарбувала на мокрій потилиці червону спухлу смугу. З-під місюрки струменів піт і спливав на єпанчу, оздоблену мальтійськими хрестами. Його кінь, закутий у майстерний наголовник, дихав вільно, та з його боків спадали білі клапті піни.

Утома, здавалося, не надто дошкуляла турецькому воїнові, який із зацікавленням оглядав арбалет хрестоносця. На туркові, як і на решті мусульман, була місюрка, шишак, обгорнутий шматком білої тканини, кольчуга, білі, трохи нижчі колін штани, й високі чорні чоботи. Зброя турка та його людей складалася з рогових луків та колчанів зі стрілами, опереними трьома пташиними пір’їнами, а також з арабських шабель, що звалися «саїф». Ватажок, окрім того, був озброєний залізним келепом, інкрустованим срібною арабською в’яззю.

За якийсь час християнський рицар перестав утирати піт, а сарацин утратив інтерес до арбалета. Обидва пильно вдивлялися в долину, що простягалася за скелястим схилом. Поміж зеленими пальмами стояв невисокий, але просторий храм. У його стінах були маленькі ніші, в яких горіли олійні каганці, вкриваючи все довкола кіптявою. Щомиті хтось наближався до вогню, проводив кілька разів рукою над полум’ям, а тоді обпеченою долонею торкався правої брови. Обох ватажків ці дивні дії не надто здивували. Їх більше цікавила кількість людей у долині. Вони зосереджено рахували, й результат був приблизно однаковий: біля храму та в прилеглих до нього будинках перебувало близько двохсот людей різного віку та статі. Увагу передусім привертали чоловіки, зодягнені в облягаючі волосяниці й чорні тюрбани. Вони дбали, щоб не згас жоден каганець. Щойно котрийсь із них догоряв, люди вмочали в олії свіжі ґноти й полум’я із сичанням знову розгорялося.

Землю оповила ніч. У світлі каганців розпочалися ритуали — дикі, несамовиті танці. Над долиною залунав пристрасний спів. Гортанні вигуки розтинали повітря. Хрестоносець був певен, що він став свідком оргії вавилонської цариці Семіраміди. Турка охопило болісне збудження. Ватажки обмінялися поглядами й віддали накази воїнам. Повільно, обережно, спустилися вони похилим спуском гори. Повітря дрижало від звуків імен семи янголів: «Джебраїл», «Мухаїл», «Руфаїл», «Азраїл», «Дедраїл», «Азрафіл», «Шамкіл». Гучання барабанів, звук флейт і тамбуринів лунав над усією долиною. Жінки впадали в транс. Чоловіки крутилися, наче загіпнотизовані. Жерці саме приносили в жертву овець, власне кажучи, їхні ратиці, а м’ясом годували вбогих. Інші, в очікуванні своєї частки, гризли сушений інжир.

Задудніли кінські копита, вірні перелякано відвели погляди від священного вогню. Почалася різанина. Вкриті бронею з подобою хреста коні топтали людей, перестрибуючи через ці живі бар’єри. Хрестоносець, розтинаючи мечем людські тіла, упивався солодким почуттям вершителя істини: від його вірного меча на славу Господню гинуть шанувальники сатани й семи повержених янголів, чиї імена так гордовито щойно лунали в повітрі. Турок сіяв стрілами серед диму каганців та вогнищ. Кров лилася на яскраві шати й барвисті тюрбани. Дехто із захоплених зненацька езидів вихоплював з-за поясів свої чудернацькі вигнуті шаблі й намагайся чинити опір роз’юшеним нападникам. Сичання й свист тятив арбалетів творили чудну музику. Стріли пронизували м’які тіла, скреготіли на кістках, розривали напнуті волокна м’язів. За мить лють нападників перекинулася на вцілілих жінок. В обіймах сталевих ручиськ блідли смагляві обличчя, стиралися чарівні правильні риси, під упливом різких порухів розсипалися вигадливо заплетені коси, в’янули квіти, які прикрашали волосся, подзенькували золоті й срібні монети на скронях, бряжчали шліфовані камені, що прикривали чоло, розліталися скляні намистинки. Деякі жінки ховалися в нішах та розколинах скель. Хрестоносці й сарацини витягали їх звідти й оволодівали ними. Ті, хто ще не отримав такої нагороди, добивали нечисленних живих чоловіків. Бранки покірно приймали свою долю. Вони знали, що їх продадуть на невільницькому базарі. Над долиною поволі западала тиша, яку хіба що зрідка розтинали стогони болю або насолоди.

Обидва ватажки стояли на подвір’ї перед входом до домівки того, кого вони віддавна шукали: святого піра Аль-Шаузі. На стіні будинку було викарбувано п’ять символів: змія, сокира, гребінь, скорпіон і невеличка людська фігурка. Поряд виднів майстерно зроблений напис арабською: «Бог. Немає Бога крім Нього, Живого, Вічного. Йому належить усе суще на небесах і на землі».

Турок глянув на хрестоносця і сказав по-арабському:

— Це вірш із Другої Сури Корану.

Хрестоносець знав ці рядки. Він чув їх із вуст сарацинів, яких сам убивав, чув вечорами від арабських бранок, які молилися. Проте священний напис, що мав нести захист і благословення дому Аль-Шаузі, не схвилював його, так само, як не схвилював рік тому візантійський Бог, коли в пошуках здобичі рицар оскверняв і руйнував константинопольські храми.

Увійшли до домівки. Двоє турецьких воїнів стали на дверях, щоб ніхто не зміг утекти, решта заходилася шукати святого старця. Замість нього вони принесли два згорнуті килими, які шарпалися в руках нападників. Килими розгорнули, і в ногах ватажків опинилася перелякана дівчинка років тринадцяти й трохи старший за неї хлопець, — діти старця, що втік до пустелі. Ватажок хрестоносців мовчки кинувся на дівчинку, підім’яв її на нерівній кам’яній долівці й за мить здобув свій черговий воєнний трофей. Брат дівчинки промовив щось про батька й помсту. Ґвалтівник побачив у світлі каганця кількох скорпіонів, що виповзли з якогось розбитого глиняного глечика. Він не боявся їх, навпаки, присутність цих небезпечних створінь ще дужче розпалювала його хіть. Навколо горлали збуджені чоловіки, смерділа олива, тіні витанцьовували на стінах. Вдоволений хрестоносець прийняв рішення: діти верховного жерця сатанинської секти будуть суворо покарані. Він наказав оголити животи хлопця й дівчинки. Підняв свого меча, свого вірного товариша у битвах ad maiorem Dei gloria[41] і вдарив ним упевнено, проте не надто сильно. Вістря окреслило півколо й розпороло оксамитовий живіт дівчинки та вкритий першим пушком живіт хлопця. Розійшлася шкіра, оголюючи нутрощі. Хрестоносець зняв шолом і вправно, за допомогою

Відгуки про книгу Смерть у Бреслау - Марек Краєвський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: