Невипадково - Стейсі Браун

- Мене не буде в місті кілька днів.

- Зрозуміло, - розчаровано промовляю й не розумію як себе поводити.

Він бере мою руку й притискає до своїх губ. Ніжиться об неї своєю легкою щетиною, а в мене мурахи пробігають шкірою від цього простого дотику.

- Та коли я повернусь, я розраховую ще на одне побачення, - серйозність зникає з його обличчя й з’являється усмішка, що полонить мене.

- Лише одне? – іронічно питаю.

- Одне! – його усмішка стає ширкою, він проводить пальцями вздовж моєї руки, починаючи від долоні й прямуючи до ліктя, плечей, шиї.

Темний погляд сканує моє тіло, і від його дотиків всередині мене зав’язується міцний вузол збудження, що тягне низ живота. Він додає своїм низьким голосом:

- А потім ще одне, ще одне, ще і ще… - він тягнеться до мене і я солодко прикриваю очі від полум’я, що розгоряється між нами.

Його гарячі вуста нападають на мене й він заволодіває мною повністю. Сидячи на сусідніх кріслах ми линемо один до одного. Його поцілунки опускаються на шию й перемішуються з легкими покусуваннями, від яких салон машини наповнюється легкими стогонами. Я відчуваю як нам обом важко стримувати наростаюче бажання. Він повертається до моїх губ й я передаю всю жагу, що відчуваю всередині, поглиблюючи поцілунок. Занурюю пальці в його волосся й відчуваю владу над ним. Він мій. Зараз він повністю мій. Й в серці вибухають маленькі салюти від ейфорії, що розливається венами по всьому тілу.

Не знаю як нам вдалось зупинитись після таких палких обіймів й поцілунків. На мить ми зупинились в обіймах один одного, торкаючись лобами й заплющивши очі. Я намагалась вгамувати шалене дихання, що збилось. Просидівши так декілька хвилин в тиші, нам було спокійно й щасливо. Не було ніякого хвилювання. Було відчуття, що бути тут і зараз в його обіймах – це саме те, що мені потрібно.

Екран машини ввімкнувся показуючи, що на годиннику опівніч. Це привернуло мою увагу і я трохи відсторонилась від Беннета.

- Мені вже час, - промовила я тихо.

- Не переживай, Попелюшко, ця машина не перетвориться на гарбуз, - він ледь помітно всміхнувся, але нотки суму було чути в його голосі.

Я усміхнулась у відповідь, і він знов притягнув мене до себе глибоко заглянувши в очі:

- Ненавиджу тебе відпускати, - його зізнання озвалось радісним відлунням всередині, - але мушу…

В його голосі я й досі відчувала сум, й це змусило мене задуматись над причиною його смутку. Хоча, чесно кажучи, мені й самій не хотілось покидати його. Та зібравши всю волю в кулак, я ласкаво промовила:

- На добраніч.

- На добраніч, Нікі, - відповів він споглядаючи як я виходжу з машини.

Свіже повітря наповнило легені й допомогло прийти до тями, скинувши з себе мантру закоханості. Я прямувала до будинку, але шкірою відчувала пристрасний погляд Беннета на собі. Перед тим як зайти всередину, я обернулась й побачила його машину, яка стояла на тому ж самому місці. Я усміхнулась, знаючи що він наглядає за мною. А серце наповнилось теплом й блаженством від думки, що ми один одному не байдужі.

Любі читачі! Якщо Вам подобається книга будь- ласка повідомте автора, поставивши ❤️