Що впало, те пропало - Стівен Кінг

Він рухається в бік «Навігатора», не біжить, але йде швидко.

— А ви вибрали дуже вдалий час, — приязно підмічає Ходжес, наздоганяючи його. Одразу після звільнення з поліції не відставати від нього було б досить непросто. Тоді він харчувався «Слім Джимами»[50] і чіпсами зі смаком тако, і вже за десять кроків почав би дихати зі свистом. Наразі він щодня проходить по три милі або пішки, або на біговій доріжці.

— Дайте мені спокій, — кидає Медден. — Або я викличу справжню поліцію.

— Усього декілька слів, — Ходжес думає: «Чорт, я говорю, ніби якийсь свідок Єгови». Медден обходить «Навігатор», сумка з нічним приладдям розгойдується в нього на плечі, як маятник.

— Жодних слів, — відрубує Медден. — Ви божевільний.

— Знаєте, як кажуть, — відповідає Ходжес, коли Медден тягнеться до дверей із боку водія. — «Іноді відчуваєш себе божевільним, іноді ні»[51].

Медден відчиняє двері. «Усе складається якнайкраще», — думає Ходжес, дістаючи з кишені куртки Веселого Ляпанця. Ляпанець — це зав’язана вузлом шкарпетка. Під вузлом стопа, заповнена кульками від підшипника. Ходжес робить помах й опускає ляпанець на ліву скроню Меддена. Удар Золотоволоски[52], не надто сильний і не дуже м’який, те, що треба.

Медден, хитнувшись, упускає портфель. Коліна його підгинаються, але не складаються. Ходжес бере його вище ліктя сильною «а-зараз-ти-підеш-зі-мною» хваткою, яку досконало опанував ще тоді, коли був членом міського поліцейського управління, і допомагає Меддену сісти в «Навігатор» на місце водія. В очах Меддена плаваючий вираз боксера, який пропустив потужний удар і може тільки сподіватися на те, що раунд закінчиться до того, як противник укладе його остаточно.

— Оце так-так, — каже Ходжес і, коли дупа Меддена опускається на шкіряну оббивку черпакоподібного сидіння, нахиляється й ставить у салон його безвольну ліву ногу. З лівої кишені спортивної куртки він дістає кайданки та швидким рухом приковує Меддена до керма. Ключі від «Навігатора» на великому жовтому брелоці «Герц»[53] лежать в одному з утримувачів для чашок. Ходжес бере їх, зачиняє дверцята, піднімає портфель і швидко обходить автомобіль до пасажирського місця. Перш ніж сісти, він жбурляє ключі в траву під покажчиком «ТІЛЬКИ ДЛЯ ЗАВАНТАЖЕННЯ І РОЗВАНТАЖЕННЯ». Гарна ідея, ураховуючи, що Медден уже оговтався й почав тикати кнопку «старт» позашляховика. Щоразу, коли він це робить, на приладовій дошці загоряється «КЛЮЧ НЕ ЗНАЙДЕНО».

Ходжес зачиняє дверцята і з радісним обличчям повертається до Меддена.

— Ось ми й разом, Олівере. Зручненько влаштувалися, як два клопи в килимі.

— Ви не маєте права, — говорить Медден. Голос його звучить досить бадьоро для людини, у якої навколо голови все ще повинні кружляти мультяшні пташки. — Це напад. Я можу подати до суду. Де мій портфель?

Ходжес піднімає портфель.

— У повній цілості. Я підняв його для вас.

Медден тягнеться до нього вільною рукою.

— Дайте сюди.

Ходжес кладе його на підлогу й ставить зверху ногу.

— Поки що він перебуває під арештом.

— Чого тобі треба, засранцю? — Ревіння абсолютно не поєднується з дорогим костюмом і стрижкою.

— Годі тобі, Олівере, я тебе не так сильно вдарив. Літак. Літак Кремма.

— Він продав його мені. У мене є чек.

— Продав Джеймсу Меллон.

— Це моє ім’я. Я законно його змінив чотири роки тому.

— Олівере, ти й закон — поняття несумісні. Але зараз не про це. У твоєму чеку підробок більше, ніж у серпні кукурудзи в Айові.

— Дурниці. — Він смикає прикутою до керма рукою. — Зніми це з мене!

— Поговоримо про кайданки після того, як поговоримо про чек. Спритно ти спрацював. Перший банк Рено — це справжній банк, і, коли Гремм подзвонив перевірити твій чек, визначник абонента вказав, що він дійсно телефонує до Першого банку Рено. Йому відповів звичайний автовідповідач: «Ласкаво просимо до Першого банку Рено, де клієнт завжди правий, бла-бла-бла», — і коли він натиснув потрібну кнопку, його з’єднали з кимось, хто назвався адміністратором рахунків. Я думаю, це був твій шурин, Пітер Джемісон, якого сьогодні вранці заарештували у Філдс, Віргінія.

Медден блимає й відсахується, наче Ходжес несподівано тицьнув йому в обличчя кулаком. У Меддена дійсно є шурин Джемісон, але його не заарештовано. Принаймні наскільки відомо Ходжесу.

— Назвавшись Фредом Доулінгсом, Джемісон запевнив містера Кремма, що у вас у Першому банку Рено на кількох рахунках лежить понад дванадцять мільйонів доларів. Упевнений, він був переконливий, проте вирішальним фактором був визначник абонента. Це шахрайство з використанням абсолютно незаконної комп’ютерної програми. Моя асистентка знається на комп’ютерах, і вона це вирахувала. Тільки за одне її використання тобі світить від шістнадцяти до двадцяти місяців у Федеральному Клубі. Але це ще не все. П’ять років тому ви з Джемісом хакнули базу даних Головного бюджетно-контрольного управління й зуміли поцупити майже чотири мільйони доларів.

— Ти псих.

— Для більшості людей половини чотирьох мільйонів вистачило б, щоб заспокоїтися, але ти не можеш просто так спочивати на лаврах. Адже ти — давній поціновувач гострих відчуттів, так, Олівере?

— Не збираюся я з тобою розмовляти. Ти напав на мене й за це сядеш.

— Дай мені свого гаманця.

Медден дивиться на нього, витріщивши очі від непідробного подиву. Неначе сам не влазив до чужих гаманців і рахунків безлічі людей. Що, не подобається, коли ролі змінилися, так? Уявляєш, і таке буває.

Він простягає руку.

— Давай.

— Ну тебе нахер.

Ходжес показує Веселий Ляпанець. Заряджена шкарпетка висить зловісної краплею.

— Давай, засранцю, або я зараз тобі вріжу й сам заберу. Вибирай.

Медден заглядає в очі Ходжеса, намагаючись зрозуміти, чи серйозно він говорить, потім повільно, неохоче, занурює руку у внутрішню кишеню піджака і дістає пухкий гаманець.

— Ого! — вигукує Ходжес. — Страусова шкіра?

— Узагалі-то, так.

Ходжес здогадується: Медден хоче, аби він потягнувся за ним. Він подумує наказати покласти його на стійку між сидіннями, але вирішує, що не варто. Схоже, Медден туго міркує, і варто йому нагадати, хто тут головний. Тому Ходжес тягнеться до гаманця, і, коли Медден хапає його за руку, міцно, учепившись пальцями, б’є тильний бік його кисті Веселим Ляпанцем. Пальці одразу перестають упиватися.

— Ай! Ай! Срака!

Медден підносить руку до рота. Його здивовані очі від болю наповнюються слізьми.

— Не хапай того, чого не можеш утримати, — повчально вимовляє Ходжес і бере гаманця, на мить замислившись, чи не належить страус до вимираючих видів. Хоча цьому тупакові явно насрати, вимираючий або не вимираючий.

Він повертається до тупака.

— Це було друге ввічливе попередження, а більше, ніж до двох, я не вдаюся ніколи. У нас тут не поліцейський — підозрюваний, а зовсім інша ситуація. Ще раз зачепиш