Покоївка для бізнесмена - Ясміна Лав
Емма
Так хочеться забути про все і поцілувати його зараз ... Я все ще пам'ятаю на смак його губи ...
Навколо темно і він так близько .
Його губи майже торкаються мого вуха , його подих викликає мурашки по всьому тілу .
Ноги підкошуються і я відчуваю збудження чоловіка . А про те , що робиться зі мною , я взагалі мовчу ...
Стараюся взяти себе в руки і включити мозок , та поки що мої думки тільки про його руки , які обвивають талію , а сильні чоловічі долоні стискають тіло. Шкірою проноситься жар.
- Я не боюся . - промовляю з упевненістю. Навіть не знаю звідки взялася в моєму голосі .
І роблю крок у бік, вириваючись з таких гарячих обіймів .І стає холодно.
Так холодно , як в той ранок ...в чужому номері ...в чужому одязі .І все встає на свої місця.
Адам разом з Діаною .
Я ...починаю нове життя .
Так правильно . І зрозуміло.
- Емма, я ...- в кроці від мене чую його голос .
І в кабінці включається світло .
Ми стикаємося поглядами й мені ніяково від того вогню , який я бачу . Наче мене кинули в пекло .
В цей момент відкриваються стулки ліфта і перша , кого я бачу , Діана Костіна .
Дівчина мене навіть не помічає . Принаймні , мені так здається.
Влітає в ліфт і обіймає свого нареченого .
Хочеться усміхнутися від дурості ситуації , та я просто виходжу в хол , залишаючи цю парочку наодинці .
- Емма, ти як ?- до мене підходить Сергій .
- Нормально . Мені треба вийти на свіже повітря.
Хлопець киває і за руку виводить мене на вулицю .
Холодне вечірнє повітря дає змогу нормально дихати , і я прикриваю очі ...
Швидше за все, я не зможу більше тут працювати , і це сумно. Тому що гроші мені зараз знадобляться навіть більше , ніж раніше .
Хоча на вулиці реально холодно і залітають маленькі крапельки дощу , я вирішила піти додому пішки .
Моя голова настільки забита думками... потрібно хоч трохи часу на самоті , та в тиші .
Я не поспішала , не дивилася на людей , які проходили поруч , і навіть не чула шуму навколо . Я була десь далеко , у своєму світі , у своїй голові ... Аж поки мене не зупинили , сильно стискаючи лікоть .
- Куди це йде така красуня ?- шипів високий , коренастий хлопець , тягнучи мене в бік .
І тут я прозріла , що навколо темно ...
Я знаходилася в невеликому скверику , недалеко від нашого під'їзду .
Зазвичай , ми з Ірою обходимо це місце , тому що тут завжди збираються нетверезі компанії . Вочевидь , я так задумалась , що навіть не помітила , як тут опинилася .
- Відпусти мене !- вирішую відразу дати зрозуміти що я не боюся .
Хоча ноги так трусяться , що ледве стою , а серце заходиться від страху .
- Ха-ха-ха ...відпустити .- ірже від душі хлопець , і я розумію що він точно під чимось .
Наче не п'яний , але точно не в собі .
- Відпусти ! Зараз же ! Я викличу поліцію !- кричу на весь сквер і пробую витягти з сумочки мобільний телефон.
На що цей дурень обертається й обриваючи ремінець моєї сумочці , викидує її кудись убік.
- Тепер ідемо , вип'ємо. І тобі стане веселіше .- сміється хлопець.
- Відпусти мене !- кричу щосили ..
І чую чиїсь швидкі , впевнені кроки позаду . Перша думка - Адам .
Не знаю чому я подумала що це він ... Напевно хотілося побачити саме Орлова в такий момент .
Та це був Марк .
- Гей , ти глухий чи що ?! Вона ж сказала що не хоче йти з тобою .!- наче розрізаючи повітря, пролунав грізний чоловічий голос .
- Що ? Ти хто такий , взагалі ?- хіхікаючи питає хлопець .
Він точно був під якимись препаратами . Дивлячись на цього " недопоганця" , в мене навіть весь страх зник .
- Я той , кого тобі краще не злити.- все ще жорстко відповів Марк і підійшов ближче .
- Марк , він не в собі .- спокійно попередила я .
Можливо , цей хлопець і не погана людина , просто не усвідомлює що робить . Та й , якщо бути до кінця чесними , поганого нічого мені не зробив .
- То це твоя краля ?- з сумом спитав мій, так званий , викрадач .
- Моя .- Марк підходить впритул .
- Ну , вибачте ... Я ж не знав ...- мямлив хлопець , вже відходячи вглиб скверу .
Дивлячись йому вслід , я перевела погляд на мого рятівника , і ми обоє засміялися .
- Злякалася ? - питав Марк підіймаючи з землі мою сумочку .
- Спочатку так .- визнаю.
- Тобто чашку кави я заслужив ?- граючи бровою , спитав хлопець...
- Звичайно ...
***
- А що ж ти робив біля мого будинку ? Ти ж тут не випадково опинився?- питала я , наливаючи Маркові гарячу каву .
- Не випадково .
- Я тебе слухаю .
- Я хотів дізнатися як у тебе справи ...
- Краще й не придумаєш .
Марк підіймає на мене очі, і я йду на кухню . Не знаю навіщо він прийшов , але говорити про його друга в мене нема настрою зовсім .
- Як твоя робота ?
- Останнім часом , хочу змінити професію .
- Все настільки погано ?
- Марк , будь ласка , питай що хотів . Не треба ходити довкола .
- Адам робить велику помилку .- і в мене очі лізуть на лоб .
Ось це він прийшов сказати ?
Навіщо мені це знати ?
- Твій друг не маленький хлопчик, я думаю він розуміє що робить .
- Він погодився на цей шлюб після тої ночі , в готелі .
- Марк , його ж не змушують !- ппідвищую голос і відходжу якомога далі до вікна .
Блін , так і хочеться стукнути кулаком по столу .
Бідний хлопчик , Адам ...його насилу хочуть женити на дочці мільйонера . Та ще і я винна в тому , що в нього така важка доля .
- Адам просто хоче тебе забути .
- Чудовий спосіб . Думаю , Діана прекрасно справиться зі своїм завданням . А знаєш , треба і мені якось скористатися цим методом .
- Емма ...
- Це все про що ти хотів поговорити ?
Я більше не можу стримувати себе , тому вирішую закінчити цю розмову .
- Так ...- з сумом каже Марк .
- Тоді мені час зайнятися своїми справами .
