Українська література » » Ілюзія Бога - Річард Докінз

Ілюзія Бога - Річард Докінз

---
Читаємо онлайн Ілюзія Бога - Річард Докінз
чоловіка з довгою сивою бородою, ги-ги-ги». За всіма трьома насмішками стоїть дещо інше — так само, як в Америці кінця 1960-х, якраз коли я там жив, за фразою «закон і порядок», якою полюбляли користуватися політики, стояла їхня расистська орієнтація33. Що ж означає вислів «ви що, з ХІХ століття?» у контексті дискусії про релігію? Її значення таке: «Ви надзвичайно грубий і неотесаний. Хіба делікатно й виховано в наш час задавати прямолінійні та різкі питання на кшталт: “Ви вірите в чудеса?” або “Ви справді вірите, що Ісус народився від незайманої матері?” Хіба вам не відомо, що в пристойному товаристві таких питань більше не задають? Їхній час минув у ХІХ столітті». Але задумайтеся, чому саме ставити релігійним людям такі прямі, предметні питання в наш час вважається непристойним? Правильно, тому що вони ставлять їх у незручне становище! Але ж не саме запитання, а відповідь на нього, якщо вона ствердна, ставить їх у це становище.

Тепер усе зрозуміло з ХІХ століттям. Це був останній час, коли освічені люди не соромилися зізнатися, що вірять у чудеса на кшталт непорочного зачаття. Багато освічених християн нашого часу надто віддані своїй вірі, щоб заперечувати непорочне зачаття або воскресіння. Але ніяковіють від таких питань і не хочуть їх чути, бо раціонально розуміють абсурдність історій про чудеса. Тому коли хтось усе-таки їх задає, саме автора питання звинувачують, що він «родом із ХІХ століття». Виходить кумедно, якщо вдуматися.

Конференція збадьорила й наштовхнула мене на нові ідеї, ще більше переконавши, що доказ неймовірності — прийом «надсучасного авіалайнера» — дуже серйозний аргумент проти існування Бога, на який ще не прозвучала жодна переконлива відповідь з уст богослова, попри численні нагоди та запрошення до дискусії. Ден Деннетт цілком справедливо назвав його «нищівним спростуванням, яке в наш час не менш дієве, ніж два століття тому, коли в Г’юмових “Діалогах…” Філон із його допомогою поклав на лопатки Клеанта. Небесний гак, у кращому випадку, просто відтерміновує розв’язання проблеми. Але Г’юм свого часу ще не знав про існування “кранів”, тому відступив»74. Дарвін відкрив нам очі на існування такого крана, який, поза сумнівом, дуже потішив би Г’юма.

У цьому розділі було викладено головну тезу моєї книги. Тому не побоюся повторитися й узагальнити його шістьма послідовними твердженнями.

1. Протягом багатьох століть одним із найбільших викликів, із якими стикався людський розум, було пояснити походження складних, малоймовірних утворень, які мали позірні ознаки свідомого задуму.

2. У людей виникала природна спокуса пояснити позірні ознаки задуму в цих об’єктах тим, що їх справді було свідомо створено. Оскільки рукотворні речі на кшталт годинника справді мали розумного творця — інженера, ця сама логіка переносилася на такі утворення, як око, крило, павук чи людина.

3. Така спокуса веде на хибний шлях, позаяк гіпотеза про наявність творця відразу породжує ще більшу проблему — пояснити, хто створив творця. Проблема, з якої ми починали, полягала в поясненні вкрай малоймовірної зі статистичного погляду події. Тож вигадування ще менш імовірної події проб­леми не розв’язує. Нам потрібен «кран», а не «небесний гак», тому що лише перший здатний поступово прокласти правдоподібний шлях від простих початкових умов до неймовірно складних утворень.

4. Найуспішніший і найпотужніший із відкритих людством кранів — це Дарвінова теорія еволюції шляхом природного добору. Дарвін та його послідовники показали, як живі істоти з притаманною їм приголомшливою статистичною малоймовірністю та позірною спроектованістю повільно й поступово розвивалися з простих початкових умов. Відтак можна упевнено говорити, що позірна спроектованість живих істот облудна.

5. Поки що не відкрито аналогічного «крана» для фізики. Загалом, якась із версій теорії мультивсесвіту могла б виконати для фізики пояснювальну функцію, аналогічну тій, яка випала дарвінізму в біології. На перший погляд здається, що пропоноване нею пояснення менш задовільне, ніж біологічний дарвінізм, позаяк у ньому більша роль відводиться щасливій випадковості. Проте антропний принцип дозволяє нам розраховувати на значно рідкіснішу випадковість, ніж та, яку наш обмежений здоровий глузд вважає допустимою.

6. Не слід втрачати надію, що в фізиці буде знайдено кращий «кран», який зрівняється за ефективністю з дарвінізмом у біології. Але навіть поки ще не відкрито абсолютно задовільного крана, в нашому розпорядженні вже є трохи слабші крани, які в поєднанні з антропним принципом явно краще виконують свою роботу, ніж безнадійна гіпотеза про небесні гаки розумного творця.

Якщо головна теза цього розділу слушна, то слід визнати фактичну основу релігії — гіпотезу про Бога — неспроможною. Бога майже напевно немає. Це поки що найголовніший висновок цієї книги. Він породжує цілу низку нових питань. Навіть якщо визнати, що його немає, це ж не означає, що в релігії зовсім немає сенсу? Хіба вона не розраджує? Хіба вона не спонукає людей бути добрими? Якби не релігія, звідки б ми знали, що таке добро? Для чого в будь-якому разі її викорінювати? А якщо вона облудна, чому тоді вона виникла в кожній людській культурі? Облуда чи істина, але релігія повсюдна. Яка ж причина її появи? До цього питання ми зараз із вами і звернемося.

24

Критики називають учення про «розумний задум» креаціонізмом у дешевій упаковці.

25

Кращі можливості мали стародавні грецька та латинська мови. У латині було слово «homo» (а в грецькій — «anthropos»), яке означало «людина» на противагу парі слів «vir» («andros») і «femina» («gyne»), які означали «чоловік» і «жінка» відповідно. Тож антропологія вивчає все людство, тоді як андрологія та гінекологія — це окремі галузі медицини, які займаються представниками відповідних статей.

26

У художній літературі є один приклад розв’язання цієї проблеми. Дитячий письменник Філіп Пуллман у «Темних матеріях» вигадав вид тварин під назвою «мулефа». Ці істоти навчилися кооперуватися з деревами, на яких виростали бездоганно круглі насінні коробочки з отвором посередині, використовуючи їх як колеса. Колеса ці не були частиною тіла тварини, а отже, їм не потрібні були ні нервові волокна, ні кровоносні судини, які могли б обплутатися навколо «осі» (у їхньому випадку — міцних ороговілих пальців або кісток). Пуллману довелося додатково вигадати ще одну деталь, аби таке пристосування стало життєздатним: усю планету вкриває мережа природних базальтових жил, які слугують для мулефа дорогами. Річ у тім, що від коліс мало користі на почленованій місцевості. [Див.: Пуллман Філіп. Янтарне скло. — Х.: «КСД», 2008. — 480 с.].

27

Цікаво, що в деяких комах, зокрема бліх, бджіл та жуків, рух здійснюється за допомогою третього способу організації роботи м’язів. У них літальний м’яз самостійно виконує коливальні рухи, як зворотно-поступальні рухи поршневого двигуна. Якщо інші комахи, приміром сарана, надсилають у м’яз нервові сигнали для здійснення кожного окремого помаху крила (так само, як у птахів), то бджоли відправляють тільки сигнал, який вмикає (або вимикає) їхній поршневий двигун. Зате в бактерій рух здійснюється не у вигляді простого скорочення м’яза (як у птахів) і не у вигляді автономного зворотно-поступального руху (як у бджіл), а у вигляді справжнього обертання ротора. У цьому сенсі вони схожі на електродвигун або двигун Ванкеля.

28

Якщо вас це здивувало, то, напевно, ви опинилися в полоні «північного шовінізму», про який ішлося на с. 120—121.

29

Я вжив слово «мабуть» почасти через те, що нам не відомо, наскільки можуть відрізнятися від нас позаземні форми

Відгуки про книгу Ілюзія Бога - Річард Докінз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: